Кожного року саме у грудні Оля чекає дива.Замовляє додому їжу, відкриває пиво,фоном вмикає новини, здебільшого нецікаві,сідає на підвіконня з ногамиі чекає. Коли пива меншає, віра потроху розвалюється,бо жодного дива стабільно не відбувається.Оля ображено засинає, їй сниться Богі Оля захмеліло-впевнено починає з ним діалог. «Привіт, — каже. — Що ти, Боже, оце от вічно?Ще в дитинстві, я пам’ятаю, мама із вітчимомдарували мені дива, що я встигала замовити —виконували твої обов’язки, так би мовити.А я все одно, Боже, досі думаю, що то був ти.І тому завжди чекаю грудня, щоб сюди прийти,сісти на підвіконня і попросити у тебе дива.Ти, Боже, все-таки Бог, а я людина.Ти, Боже, можеш усе, а я так втомилась.Я ніби зламала ногу і йду без милиць.Дні мої невеселі і якісь взагалі марудні.Дай мені хоч щось дивовижне у цьому грудні».Бог, зітхнувши, відповідає: «Послухай, Оль.Я розумію, в тобі говорять образа і алкоголь.Я розумію, що саме сьогодні тобі потрібні дива,але ж я їх вже стільки для тебе навибивав. Коли тобі було важко, я спокоєм тебе огортав.Я був із тобою завжди, а не лише на свята. Я ж відроджував твою віру з такого попелу —і саме зараз ти все одно не даєш мені спокою.Ведеш зі мною розмови оці опівнічні,хоча диво тобі потрібне чисто технічне —щоб твоя віра знову була міцна, ніби дитяча. А я, чесно кажучи, замахався уже добряче. Так, ви звикли жити на швидкості і надриві,але, слухай, для див не потрібен окремий привід. І вони трапляються часто, ледь не щомиті —напевне, тому вони просто не так помітні.Я скажу тобі більше — ми разом їх натворили. Словом, Оль, я радий, що ми поговорили».Оля спить, її сни спокійні, дитячі, свіжі. Ніч триває, сповнена щастя і дивовижі.#Таняпише