Звісно вони не поїдуть в Болгарію.
Зелена більшість напташила статків і мають собі для відпочинку вілли поряд з віллами ворожих олігархів.
В еру інтернету це так тупо, світитись і не ховаючись підтверджувати свою продажність, але їм байдуже.
Вони прийшли знищити Україну і роблять для цього все.

В Сонячному березі є нічний клуб Вальгалла і я коли йду повз завжди думаю про наших Воїнів.
Які прощаючись з загиблими обіцяють зустрітись у Вальгаллі...
Для нічного клубу це неприйнятна назва..

Хоча в нас тепер все сприймається зовсім інакше.
Я дивилась якийсь фільм про Різдво і там були кадри зустрічі в аеропорту.
Я так ридала - нелюди вкрали в нас не лише наші перельоти, але й оці миті зустрічей, обіймів, очікувань...
Роз'єднали родини..
Вбили стільки людей...

Ввечері я пишу свій текст і плачу.
Дівчата зібрались в холлі і обговорюють наступний день.
А я друкую і витираю сльози.
Стукіт в двері номера.
І рука протягує мені букетик з різнокольорових калачиків.
Виявляється готельна камера направлена на наш балкон.
І вони побачили, що я ридаю.
І відправили хлопця спинити це.
А він приніс квіти.
А потім ще дівчина принесла персики і чай.
- Ви з України? - спитала.
- Так.. В нас там пекло - кажу я.
- Мій тато постійно читає новини про Україну і дуже співчуваємо вам - каже дівчина - Але в телевізорі тут хороше про росію в основному. І вашу війну називають конфліктом.
- А ким працює ваш тато?
- Він історик. Викладач. Але йому заборонили викладати правдиво. І він веде факультатив. Обережно.. Тут за це наказують..

Я розумію болгарську. Не кожне слово, але ми можемо порозумітись, бо по-перше вони всі знають орчу, а по друге, мова схожа на нашу і якщо підбирати синоніми - завжди можна домовитись на місцевій.
Дякую дівчині. Боюсь тут писати її ім'я, щоб не наробити біди її тату.
Бо і так надто багато даних написала.
А курортні містечка в Болгарії, як села - кожен один одного знає.

Знайомий працює кур"єром Нової пошти - розвозить посилки по Києву.
Приїхав на Шулявку, там стільки загиблих і постраждалих, а він з коробками заходить в аптеку і посміхається:
- Тук-тук, є хто вдома??
Дівчата виходять перелякані, бо ховались від прильотів.
Але теж починають усміхатись, дивлячись на його обличчя.

Я так боюсь за всіх хто лишився в небезпеці.
Друзі наказують мені не вертатись подовше.
Знайомі питають чому я не вертаюсь, бо так страшно і не вистачає моїх жартів.
Я не впевнена, що зможу жартувати.

Поки пишу цей текст приліт БПЛА по Оболоні - діт.садок горить..
Багато бізнесів пишуть про закриття, про згоріле виробництво чи склади.
Приліт по ліцею в Іванкові.
По складах Макдональдса..

А я перед поїздкою в нашому Макі пробувала нереально смачний бургер з авокадо..
Все таки наші вміють готувати і годувати.
Ніде не буває так смачно, як в Україні, хто б там що не казав.
Хоча соуси в Італії я теж обожнюю.

Господи, як це виходить, думати про вибухи і тут же згадувати якісь подорожі, соуси?
Мабуть мозок просто захищається від цього страшного сьогодення і новин, які повинні були статись на росії.
Зашторюю вікна, щоб ніхто не бачив мої сльози.
Любуюсь квітами.
Сподіваюсь що всі НАШІ будуть живі.

Читаю, що в Німеччині нашим жінкам, що працюють присилають посилки і доставку з отрутою і ртуттю.
Вже декілька випадків таких було останнім часом - раша не спить.
Нелюди працюють на всіх напрямках, де можуть роблять все, щоб знищити нас фізично і морально.
Німеччина проводить розслідування.
Сподіваюсь винних знайдуть і покарають.
І депортують на росію.

Але всі ми пам'ятаємо, що у Бога нема інших рук, ніж наші.
Тому все самі.
Прийдеться все робити нам самостійно.

За вікном щось гуде, а я вмовляю себе, що це не дрон, бо дуже схоже.
Коли ж це скінчиться?
Тихої ночі, Україно.
І нехай кожного береже Бог.
А нелюдів навпаки знищує любим чином!

#Дубровська 25.09.2026