Коли я була молода і прекрасна, я ходила виключно на високих підборах.
Не тому, що мала невисокий зріст, а тому що мені так подобалось - худа, струнка, я цокала підборами що ще більше подовжували мої і без того не короткі ноги. А тато постійно слідкував щоб набійки на підборах були цілі. Я багато ходила завжди.
Одного разу спеціальна резина яку він приклеював мені на підбори скінчилась і він зробив мені металеві набійки. Вони гриміли так, що закладало вуха (мені так здавалось). Я йшла по переходах, метро, бруківці і мені здавалось, що мої підбори висікають іскри з каменю. І я вже думала сказати татові, щоб ніколи більше не підковував мене так ))Але...
Їду я в транспорті і якась істота починає гладити мої ноги, притискаючись позаду, бо багато людей і воно думає, що так можна. Я перелякалась дуже. Серце калатає, але одночасно і накочує на мене злість, бо я завжди мала власні кордони і не дозволяла їх порушувати. Переставляю ногу і впиваюсь підбором чоловіку в черевик. Зависаю на одній нозі і прокручуюсь чуючи як воно верещить і намагається мене спихнути зі свого бота.- Сссуккка кончєннаййа!! - шипить мені в шию. Обертаюсь і максимально холодно кажу:- Наступного разу тобі прилетить в пах так, що більше не встане. Виходжу на зупинці, бо насправді боюсь цього виродка. Він чоловік, як не крути. А я худе і перелякане, але нарване дівчисько, яке завжди обирає дію. І діє.
Потім тато декілька років дивувався, чому на деякі особливо улюблені свої черевички я прошу зробити металеві підбори. Він не знав, що це мій захист в критичних ситуаціях. Скажу чесно, так "прокручувалась" на одній нозі я не раз. І найганебніше було, коли один з виродків виявився сином мого босса. При чому підозрювати щось я почала після її розповіді про те, як син повернувся зі скаліченою туфлею "А я казала, що до весілля не носити це взуття!", а потім воно прийшло і в офіс. Зиркнула на нього і побачила страх. Бо в нього мати така, що каструвала б його при мені, якби я нажалілась. Пообіцяв, що більше ніколи. Старався в офіс більше не приходити і викликав мамочку у двір "попити кави".
В ті ж роки, я підпрацьовувала моделлю і диктором на кіностудії Довженка. І мене бісило, що чоловіки могли щипнути за дупку прямо на переході чи поки очікуєш зелене світло світлофору.. Тому з дівчатами запровадили мстю - теж щипали їх за дупці. Вони підстрибували краще ніж масаї на Занзибарі! І якось то все швидко припинилося. І ми й досі регочемо, згадуючи їхні перелякані обличчя, коли вони обертались і дивились ХТО ПОСМІВ?!
Пишу все це, щоб ви не думали, що я хороша. Бо оце нещодавно підійшла до мене жінка в метро і каже:- Ви Дубровська? Я оце одразу вас упізнала і думаю: дай підійду і скажу, як мені подобаються ваші пости і ви! Ви наше сонечко! Ну і т.д. по тексту.. А я не завжди "сонечко"... Я можу бути і чортеням, і відьмою, і гадюкою, що боляче жалить, і скорпіоном. Не ідеалізуйте людей. Всі ми маємо і світлу сторону і темну.
Просто темна наша мовчить, доки поряд нема ворогів. Але вона необхідна для захисту і виживання. І я нею не пишаюсь. Та вимушена розповідати і про це. Щоб ви не думали, що я хороша (взагалі не люблю це безлике слово, воно мені як лоша - миле, гарне, але ще рости і рости).
Бажаю всім лише добрих новин, а рашистам - щезнути назавжди!
#Дубровська 18.09.2026