Раптом прийде відшкодування за те, що вони живуть майже в зоні бойових дій.. А ми на морі.. Треба ж щось купити швидко на ці гроші.. Ви бачили ціни на ці сараї, які продають в більш безпечних регіонах? Як це на 5 ночей дорожче ніж на 9? Ну і що, що ми купували заздалегідь.. Невже ціни так виросли?- Можна мені страховку від невиїзду? А у вас є страховки майна? А раптом не буде куди вертатись? Може мені не їхати? І сто тисяч подібних повідомлень і варіацій, сліз, істерик, розмов, що вимотують, рвуть серце і стоншують нерви. Бо я не психолог. Мені теж важко вигрібати всю цю реальність.
І крім цієї "не роботи", в мене є ще інша - запити туристів, які б принесли гроші, але я просто не маю часу, сил і змоги брати в роботу нові бронювання. Бо ці, раніше заброньовані крадуть/забирають в мене всі сили. Говорю про це з колегами і одна зі сміхом каже:- Я кажу: "Всі питання до путіна і Зеленського!" Штрафи по умовах договору такі-то! І озвучую. Питань немає! Інша каже:- Я давно на антидепресантах і розумію, що просто не можу спілкуватись з людьми. Найняла дівчинку-студентку. Вчу її працювати. Даю лише її номер телефону. Вона питає в мене. Я кажу що відповідати. І таке от "спілкування". Поки що вона мене не бісить - дуже мила. Але довго я не витримаю.- Я закриваю ФОП. Піду ріелтором чи продавати косметику. Але більше не можу працювати з людьми - вигоріла. - каже третя. А ми сміємось, що продавати косметику чи ріелтором це теж робота з людьми.. І вона каже, що піде вчитись на ландшафтного дизайнера і тут же перепитує чи у війну хтось робить собі такий дизайн? - Ми виїжджаємо. Будемо просити прихисток. Весь час була в Києві. Але зозулька каже "ПАКА!" - четверта колега вже пакує валізи і купує квитки. Я їх розумію. І мовчу. Я ще не прийняла рішення. Я напланувала собі відрядження і відпустку, хоча на це не маю сил.
"Як тільки Трамп підписав закон про санкції до росії - росія направила на Київ, Одесу, Запоріжжя балістику і Циркони". (с)Є люди, які все ще шукають логіку в російських обстрілах. Які все ніяк не сприймуть, що нелюди обстрілюють нас не залежно від прийнятих законів чи дій певних осіб. Якби Трамп не підписав - вони б все одно нас обстріляли. Бо їхня мета знищення України. І якими б ми хорошими чи поганими не були - їм байдуже. Вони тут лише для того щоб сіяти смерть."Хто чим наповнений..." (с)
Знову в Києві і інших містах страшна ніч. Знову в нашому районі ні води, ні світла. Світло потім відновили... Воду не обіцяють. Але зроблять. Наші все роблять... Ремонтують, лаштують, рятують...
Знову всі невиспані і обережні в словах. Знову від фото і відео зранених міст не витримує серце. Я заварюю собі каву з Албанії (клієнти задарили), добавляю вершки і не відчуваю смак. Лише з третім ковтком приходить відчуття кави.- Хух, не ковід - дурні думки після обстрілів... При чому у всіх, навіть в тих, хто у безпеці, а все одно не спав разом зі своїм містом. Це не піддається поясненню. Але так є.
Як ви це все пережили знов? Питати чи ні таке? 
Бо все менше ми питаємо... А інколи виговоритись так важливо! Тут можна в коментарях!
- Таню, відправ мене кудись, де я зможу викричати весь біль.. - просить мене зовсім молода вдова, в якої тепер виплакані очі старої жінки.- Я запливала в море і ридала - пише мені туристка, з Чорногорії.- Ми вилізли на Говерлу, я думала буду кричати, але там були ще люди.. І не вийшло.. Не стала їх лякати своїм криком. Але мені це було так потрібно...- Мені здається, якщо я почну кричати в горах, то зійде лавина і накриє міста внизу. Можна відправити мене кудись, де нікого нема і можна волати добу безперестану?- Коханий (італієць) спитав мене, де б я хотіла відпочити, а я написала, що на острові, де більше немає людей. Він почав ревнувати і придумувати навіщо мені бути одній на безлюдному острові, а я просто хотіла все виплакати-викричати...
Мені багато пишуть такого. Я лишу тут. Якщо нас не лишиться - це буде свідченнями про те, що ми пережили. Та ми лишимось. Я всім оркам обіцяю відтанцювати каблуки на їх м0гилах! Гарантую їх знищення до 7го коліна за все, що зробили на нашій землі.