Але тут же і оті купе, в номерах економ і стандарт, які виходять не в коридор, а на загальний променад і кожен може зайти до тебе чи дивиться що ти сушиш біля вікна на стільцях... Таке собі. Хоча можна було б зробити як в купе якісь стопори, щоб можна було і провітрювати вночі і не чатувати, що п"яний рашист ввалиться в твою кімнату. Але не роблять. Власники поки що не вбачають в цьому проблеми. Широкайа уззкайа душа трєбуйєт размахха і что там храніть ваабщє? Йєсть же сєйф! Хоча на ресепшн, на барах, в ресторанах - дуже гарний персонал. Єдине погано, що коли бачать мою біляву голову висилають ту узкамовну "дєвачку", яка біжить аж спатикайється побажати мені гарного дня гнуснявою. Я кажу, що не розумію. Всіма мовами, які знаю. І спілкуюсь переважно англійською, ігноруючи всіх оркомовних. Але зраділа, що зустріла там на інспекції наших з Польщі - теж були в рекламному турі і впізнали мене, бо читають. Не обнімались.. Я була така виснажена тим, що відбувається з моїми Воїнами, що просто не мала сил ні на що інше. Хоча й намагалась працювати. Та вся моя енергія йшла на війну.. щоб врятувати наших, щоб підтримати.. Тому в дорозі мене закачувало і я буквально випадала з нашого ВІП-трансферу в останні дні туру. І підганяла себе, щоб не затримувати групу, але плелась позаду і від цього бачила більше ніж інші. Бо не чула інших вражень і сприймала серцем кожен готель. Я зараз в Києві. І вчора красиво вдягнувшись спинилась не від дощу, а від повітряної тривоги і гупання ППО. Потім був грім. І новини від яких плакала. А на пошті отримала розкриту і розкрадену посилку, і не мала сил ні виясняти, ні сваритись.. Подумала просто:- Значить ТАК оплатила. І пішла. Порівняно з тим, що відбувається на фронті це такі невагомі моменти.. Добре що оплата речами, грошима, але не життям. Йшла на пошту і зустріла нашого тренера-шахіста. І отримала цілий пакет неймовірно пахучих грибів. Смажила, роздавала сусідам, кайфувала, запиваючи томатним соком від батьків. Хороших людей більше! Я це точно знаю. І якщо комусь потрібна допомога - просто озвучуйте. Хтось та й почує. Так завжди. Здивована, що всі мої квіти знову вижили. Навіть ті крихітні, що були розсадою і я думала, що моя поїздка це їх вирок... Всі вижили, нахальний перець і квіти з Мадейри навіть квітнуть. А молоді дубочки стоять стовпчиками і кажуть, що українці виживуть і переможуть. Бо це НАША ЗЕМЛЯ! І вона дарує нам сили. Чорнобривці вже майже готові заявити, що вони підлітки. А ще якісь квіти, в яких дивне листя і я постійно думаю, що це будяки, вперто лізуть і намагаються вирости. Готую тур на осінь до Стамбулу. Є дівчата, яких дуже б хотіла туди дьорнути, щоб хоч якось підтримати після втрати.. Мабуть буду вертати підвішений тур. Коли інші люди можуть оплатити любу суму і це буде оплатою за інших військових чи їхні родини. Цим людям більше за інших необхідно переключитись. А ті що втратили дітей чи коханих... Я б їх обійняла крилами... І понесла в красу... Тільки вони не хочуть ніяких змін і не бачать нічого крім тих стін, що пам'ятають ЙОГО.. Тих моментів.. де колись були щасливі...- Не думай про погане! - наказую собі я. І як той Мюнхаузен витягую себе з пучини з волосся. Мені простіше - в моєму просторі стільки неймовірних людей, які мене відчувають і готові підставити крила. Я ще про це напишу. Не зараз. Але я вдячна кожному з вас! Кожному! Люблю!#Дубровська 22.05.2026 КиївНе знаю які фото ставити - з Бодруму чи з Києва..