Щоб був час відновитись після дороги перед новою. Тут вже чекають друзі. А я везу пасочку Рошен - полювала за ними 4 дні. Бо вони дійсно найкращі. На кордоні звісно попросили відкрити мою валізку.- Та там лише пасочки і труси! - кажу я. Відкриваю і дійсно - пасочки, золоті труси від купальника і мандаринки. Прикордонник зашарівся. Сказав закривати і побажав доброї дороги. Забула візитівки... Це трохи проблема, бо ж їду не відпочивати, а працювати. Але так звикла, що не даю свої контакти і не шукаю нових клієнтів, що перестала носити візитівки. Лежать в мене чемно на полиці. І на нагадують, що були часи, коли це було обов'язковим атрибутом турагента. Подивлюсь готелі в Туреччині на Середземному морі - найтеплішому, де найдовший сезон. Зроблю тур по Стамбулу для друзів. Побачу готелі на Егейському узбережжі Бодруму і примчу. Сподіваюсь всі війни в світі закінчаться до літа. І ми все одно ніколи не станемо такими як були раніше. Ніколи... І не повернемо тих, кого втратили. Бо ніхто не Христос... Люди, що вірують кажуть, що ми повинні були пройти ці випробування і страх. Повинні були змінитись... Але правда в тому, що надто великою ціною і втратами ми змінювались. І все одно ці зміни не охопили всіх певною мірою.. Ні не так.. Просто ці зміни як завжди в світі для когось були болючими і страшними, а для когось стали тим трампліном і шансом, який дав старт новому щасливому життю. Тому ці люди по різному дякують - одні ЗСУ і Богу, інші пхутіну, зеленському чи іранським аятолам.. Між українцями ростуть прірви... Ми й самі їх нормально так підкопуємо. Міряючись патріотизмом, донатами, втратами, героїзмом, сцикккливістю, добрими і злими вчинками, діями і бездіяльністю. Хтось складає в стоси гроші, хтось подяки, медалі, чи списки імен, які більше ніколи не стануть людьми зі справжніми обіймами... Лише в хвилину мовчання, в скорботну суботу, в "Пливе кача" навідуватимуться до тебе. Цілуватимуть твої щоки сльозами. Житимуть в твоєму серці вічно. Я простудила в дорозі око - приходилось відкривати вікна і двері на вітру. Тепер я ще й тут не красива. Але буду на свято в безпеці. Якщо можна тепер хоча б якусь країну назвати безпечною. Бо світ сходить з розуму. А ми на то все дивимось. І жартуємо, що варто сходити за попкорном. Коли в'їхали до Молдови перші декілька заправок світились "без пального" і трохи накривала паніка. Бо шлях з країни до країни довгий. І заправитись завжди потрібно. Але десь на 6-7 заправці побачили, що паливо все ж є. Тут воно коштує 87 гривень за літр. З російського полону звільнено 175 військових та 7 цивільних! Найважливіша новина за день-тиждень. Радію що встигли повернути живих... Бо щодня в орківських катівнях їх шанси зменшувались.. Кому я ще не написала про доплати за тури (паливний збір) - не радійте голосно.. Можливо просто ще не дійшла наша черга в оператора. А можливо вони все ж вірять, що та війна скоро припиниться, і з паливом знову все буде гаразд. Побачимо. Я на зв'язку. Не сію паніку. Просто попереджаю і зважую ризики.. Яких щодня все більше... Як і шансів, що це все не матиме значення.#Дубровська 11.04.2026 Київ-Кишинів