Я йшла по Відню зі своєю подругою і слухала як вона постійно ходить до психолога, обговорювати всі свої проблеми і образи. Як той психолог почувши її стан рекомендує їй безкоштовно відпочити в санаторії і підлікувати нерви.21 день за рахунок Австрії. Як питає, чи вона зустрічається з кимось чи живе і хотіла б може разом? Моя Оля здивована - як так? Каже, що зустрічається з хлопцем.- То хай зайде до мене! - каже лікар - Випишу і йому разом з вами відпочинок. Він теж несе цей тягар вашого стану... Оля говорить з хлопцем, той йде до лікаря і розповідає свої проблеми з минулим шлюбом, на роботі, і звісно як він переживає за стан своєї дівчини з України. І йому дають аж 40 днів відпочинку але в іншому санаторії. Він розгублений - як так? Телефонує, щоб все переграти. Бо йому потрібно разом, а не окремо. Пише, дзвонить, міняє свої 40 днів на 21 разом з коханою і вони відпочивають, насолоджуються неочікуваною відпусткою, яку їм вимушені були дати, бо в ЄС розуміють, що в такому стані працювати не можна. І по закону там передбачено до 6 місяців (в деяких країнах) відпустки по "депресії". Уявіть... Я це все слухаю і звісно проводжу паралелі... Я знаю безліч людей, яким необхідна відпустка, але вони її не отримають. А як і отримають, то витратять на госпіталі, де сидітимуть, о ні, СТОЯТИМУТЬ в безкінечних чергах. І їх постійно посилатимуть з кабінету в кабінет. Бо всі виснажені. І нема спеціалістів - наша влада зробила все, щоб максимум лікарів втратити. І в них буде відчуття, що вони нікому не потрібні, і всі просто знущаються. І цей світ гуляє, в той час, доки наші Воїни стоять на смерть, стримуючи ворога... Я знаю тих, кому необхідна психологічна допомога і відпочинок, але вони бояться навіть мріяти про таке. Хоча саме мрії допомагають не поїхати дахом і жити... Бо якщо немає мрій, то немає і сенсу продовжувати боротися, терпіти, шукати вихід... Мені так хочеться, щоб всі могли відпочивати, бути в безпеці завжди, мати свій дім і не боятись ні ночей, ні вибухів, ні новин. Мені так хочеться, щоб ми знову стали не поплавлені війною, а щасливими тим щастям, яке може бути лише в стабільності, гідності, достатку і безпеці. Іноземці не розуміють, як ми то все витримуємо. Не розуміють як можна не зійти з розуму від всього, що переживає кожен з нас. Вони намагаються нас лікувати, але самі впадають в депресію коли ми розкриваємо навіть не 1 відсоток пережитого, а 1 тисячну від відсотку... Мої подруги воюють, волонтерять, пояснюють дітям, чому тато не з ними, а на війні. Мої друзі ховають побратимів, дітей, доглядають за батьками, які не витримали цієї страшної реальності... Я не впевнена, що стала б ходити до психолога в мирному житті, бо якось все мене влаштовувало і я вміла з усім справлятись сама.. Мені шкода, що зараз люди намагаються призначити психологом мене чи море.. Бо не вигрібають... Надто страшне сьогодення реалізовують нам орки. А ми все одно продовжуємо жити, боротись, кохати і мріяти. Ми неймовірно сильна і цільна нація. Століттями нас намагались скорити, зламати, стерти, але ми є, наша мова є, наші пісні, казки, вишиванки, історія лишилася. Ми існуємо, навіть зараз, коли огроменна по території і населенню гідра щодня і щоночі валить по нас ракетами, дронами, штурмами. Ми й досі є. Злі, невиспані, стомлені, гарячі, ніжні, сильні і слабкі водночас, ми робимо неможливе. Кожен, як та мураха - хто донатить, хто боронить, хто кричить на весь світ, для того, щоб нам допомогли... Ми є. Ми будемо. Ми ПЕРЕМОЖЕМО. Боляче і не скоро, змінившись назавжди... Ми зробимо це - і пекло повернеться під землю. Звідки вилізло... І наші діти та онуки навчаться в нас цінувати кожну мить життя. І ніколи не пробачати ворогів України. І буде син, і буде мати, і будуть люди на Землі... (с)#Дубровська 17.03.2026 Київ