Ми йшли додому і бачили дивні малесенькі плитки на бруківці біля будинку.З прізвищами-іменами людей і датами народження - це євреї, яких знищили у війну.Вони жили в цьому будинку колись, і тепер на вечір ставлять лампадки біля цих плиточок...Щоб люди згадували.І не допустили такого ніколи знову.В італійському кафе по дорозі я впевнена була, що всі будуть посміхатись, і спеціально зайшла туди за посмішками.. але... Ні...Відень вчить бути чемними, достатковими і стриманими.Мабуть мені це зараз теж відгукується.Для фото я ще намагаюсь посміхатись.Але в житті...Я все більше бачу свої опущені кутики губ.І стомлені очі.Які надто багато плачуть всі ці роки.На прохання своїх підписників я пишу про Відень, бо їм цікаво переключитись і почитати як все десь в іншому світі - де тепло, затишно і є електрика завжди.І от одна незнайома жінка прокоментувала моє відео про шніцель, що вона їла бограч в пункті незламності. І щоб я вже нарешті верталась.Людина, яка ніколи не бачила мене наказує мені повернутись.І аргумент - безкоштовний бограч, який волонтери не з повітря зварили, а з донатів притомних людей.Щоб обігріти всіх. Щоб морально підтримати і дати надію, що протримаємось.Якщо чесно, я не зрозуміла цей комент.І поки що не планую повертатись, дивлячись на прогнози погоди.Бо без тепла, електрики і інету не зможу працювати.А без грошей не зможу донатити і цим наближати Перемогу.Мені пощастило мати нормальних друзів.Як кажуть мої батьки: "Якщо в тебе є гарні друзі - ти не дарма прожив своє життя!"Військові намагаються знищити чим більше орків і їхньої смертоносної техніки.Вчора зайшла в чат де переписуються колеги, а там щастя, бо збили ворожий СУ.І турагенти, які раніше не розбирались у військових термінах, гаряче сперечаються який з літаків гірший для нас.І радіють, що екіпаж смертоносної техніки не вижив.Телефоную своїм батькам.Тато докладає, що відморозив нарешті двері в погріб і змогли внести картоплі, цибулі і соленостей в хату.Всі ці дні були страшні морози і все попримерзало.Авто ще не відкривали.І ворота теж поки не вдалось відліпити.Але сьогодні єдиний теплий день перед новою хвилею морозів.Поповнюю їм телефони, щоб був зв'язок.Радію, що в ЄС можна користуватись нашим зв'язком як вдома - це подарунок нам, щоб не витрачались коштами, спілкуючись з рідними.Така підтримка дуже важлива у війну.Хочеться вареників. Погуглила і дізналась, що у Відні аж 2 точки з українською їжею! Є ресторан і кулінарія. Уявляєте? Трішки здивована.Але приємно.Бо є і деруни, і вареники, і борщ в меню.Розумію, що українцям це потрібно.Не всі ж мають кухню як я і таку подругу, що дозволяє готувати в неї на кухні.Взагалі тут багато азійських ресторанчиків. І місцевих.Але звісно набагато дешевше харчуватись, коли готуєш сам і купуєш продукти в магазині.До речі базар тут теж є і він не дешевий.Інколи набагато дешевше купити овочі-фрукти в магазині.Та добре, що він є.Сьогодні у Відні дощ, тому я ніяк не спинюся писати.Бо завжди ми кудись мчимо-летимо.А зараз можна просто спокійно працювати і писати текст для вас.Це аж не звично.Звірятка і раді і нудяться.Бо йти під дощ гуляти не можна, але ми є, і можна підставляти голови і спинки під погладжування.Так і живемо.Які у вас новини?Що доброго?Обняла#Дубровська 29.01.2026 Відень