Забираю зранку в іншого турагента відмовні квитки на потяг до Варшави для моїх клієнтів. П'ємо каву, бо мій тиск ніяк не хоче підніматись, і я як зомбі йду і намагаюсь не впасти. Розповідаю скільки бачу зараз знову "какаййа раззніцца" в усіх сферах. Як мрію про боксерські рукавички для лобешніка "падпішим капітуляцію в 2026" (с)Як агенти запросто обговорюють що й досі "работайю с дєвачкай с маскви", бо гроші не пахнуть. І розумію, що знайшла собі ще одну небайдужу душу, яка так само реагує на все що болить. Яка адекватно розуміє, що відбувається і готова не тікати з країни, а робити все, щоб ми перемогли. Щоб не плакати починаю розповідати, як чморила рашистів на відпочинку. Як згадала їхню мову і втиралась в довіру. А потім казала, що ми їх мову знаємо. І що вони можуть нам довіритись. А ми знайдемо спосіб як їм вкоротити віку. Бо пробачити то все нереально. І рашисти ставали зляканими і милими. І намагались зникнути чимскоріш. А моя нова знайома сміялась:- Ти так проникливо дивишся в очі, коли кажеш, що останнє, що вони побачать, будуть твої очі, що зафіксують їхню cм.е.рть, що я задивилась в них сама. В тебе класні очі. Це дійсно прекрасно, що вони їх бачитимуть, бо це так красиво... Ржем. Розказую, як все більше людей підхопило естафету і лякає нелюдів в інших країнах. Показую скріни, де вони перелякано питають в чатіках чи не кидаються на рашистів українці, чи не б'ють при зустрічі, чи не кусаються? І відповідь українця:- Ми гімно не їмо, то ваша звичка! Обнімаємось на прощання. Їду додому, бо поки є світло і інет ще багато справ.- Таких як ти мало! - каже мені нещодавно високий красень-військовий. - Ти розумієш що відбувається, допомагаєш Армії і не зазомбована телевізором...- Таких як я - мільйони! - впевнено кажу йому я.- Так кажеш, що я знову починаю в це вірити. І тоді легше йти на війну. Бо розумієш, що за таких людей можна і ризикувати. А за ті шлунки... Спльовує. Я його розумію. Я тепер часто розумію все без слів. Без пояснень. Наче я і не блондинка геть.. Бо я й не білявочка.. Я сива.. Почала дивитись фільм "Остання відпустка". Почала, бо фільми в мене займають кожен не менше тижня. Не маю часу дивитись довго, тому дивлюсь по 3-7 хвилин за раз. І це розтягується на декілька днів точно. Закликаю всіх їхати на кордони заздалегідь. Бо прорахувати скільки тепер займе дорога досить складно. І бережіть себе. Та не забувайте про страховки. Деякі країни почали вимагати їх при кожному перетині кордону в кожного пасажира. І можуть вас не впустити, якщо не матимете полісу. А поліс можна придбати в мене. Це швидко і не дорого (до 60 років лише 1 долар/євро в день, потім трішки більше). Здається я все ж захворіла.. А може це упадок сил.. бо мене колотить і я постійно хочу спати. Тільки що отримала посилку з Запоріжжя. Дістаю з такою турботою запаковані баночки дивовижного варення і плачу... А потім ще й лист... В мене тепер є вареннячко з Запоріжжя від пані Аліни 3 банки:з гострим перцем "зимова казка" (хочу порівняти з тим, що робить мама з перцем і грушами, правда в неї то "соус" теж смачнезний),в'ялені сливи (дуже хотіла скуштувати одразу)і варення з груш, хоча я солодке не люблю, але до сиру і горішків думаю буде супер. Тепер думаю чи везти на дачу і пробувати всією родиною, чи частинку лишити, а раптом заскочать мої військові, щоб було чим пригостити, і як стриматись і не приговорити ті сливи самій прямо зараз. Бо баночка крихітна, але виглядають так, що тікаю з кухні, бо почну куштувати прямо на ніч )) Коротше здається я одужала )) Бо вже й потанцювала. І пішла робити ванну з пінкою. Якщо туди капнути декілька крапель оливкової олії, то шкіра буде наче змазана м'яким кремом. А якщо краплі лляної олії, то будете пахнути, наче вилили на себе олію з оселедця )))Тихої ночі, Україно. І лише добрих людей і новин. Ще декілька днів і день ставатиме довшим.#Дубровська 20.12.2025