Ну шо, ми офіційно досягли рубікону, МИ СИЛЬНІШІ ЗА ДІДІВ!Саме релігія Дідів і Валі стала основним пушером расєянської агресії. Коли єдине чим ти можеш пишатись як держава це те що колись переміг в війні, і будуєш всю айдентику народу навколо цього - то не дивно що в якийсь момент тобі захочеться повторить цей подвиг. Сьогодні згадайте всіх кацапських туристів які при виді німця за кордоном оруть йому "ЕЙ НЕМЧУРАААА, МОЖЕМ ПОВТОРІТЬ", всі наліпки "НаБерлин!" На машинах, радянські футболки і закручених в колорадські ленти як мумій, п'яних долбойобів на лавочках. А ще згадайте що всього цього не буде в Україні, тому що десь там, лбз тримається на плечах українського воїна. Росія більше нічого не зможе повторіть. Сьогоднішній день доказує це, і ставить крапку. Вона більше не здатна перемогти не те що вісь, вона не здатна перемогти навіть один невеликий, але дуже гордий народ. Я пишаюся бути причетним до цього досягнення. Пишаюсь нашою армією і людьми, незважаючи ні на що. Сьогодні ми вчергове доказуємо що пока дєди воєвалі - хохли ваш рот єбалі.
Колись давно, мій перший дєд і сєржант-інструктор, абсолютно попаяний, атошний дєсант качав нас, слоненят через вирячений на нас погляд на тисячу ярдів і двох запитань заданих тим тоном яким може питати тільки сєржант-інструктор. Питання звучали як: "Ти воював? Ти смерть бачив?". Да Шустрий. Тепер воював. Тепер бачив. Мало того. Якщо "воював" швидше дійсно в минулому часі, бо називати мою роботу "воюю" буде нечесно по відношенню тих хто в полі, то "бачив" не варіант. Я бачу її щодня. Я не просто її бачу. Я нею став. І ви не думайте, тут не пафос про то який я крутий і піздатий. Навпаки. Коли ми уявляємо ту саму костляву старуху з косою, яка приходить до всіх нас в останній момент то всі думають що саме скелет в капюшоні забирає життя. Хуй! Життя забирає саме коса. Вона центральний артефакт без якого Смерть це просто младший менагер некроотдєла. Забери у Смерті косу, і вона буде махати своїми кістлявими руцями, тримаючи в них список клієнтів, і голосить "да як же ж я без коси то?". Дай косу в руки комусь іншому і вона буде здатна так само забирати життя, або наприклад буде косити траву (в нашому випадку кущі). Але не факт що вона буде забирати саме ті життя які потрібні по списку. Саме симбіоз Смерті і коси дає той результат який повинен бути. Саме тоді в небесній канцелярії буде збігатись дебет з кредитом, бо коса буде забирати саме ті життя які треба, а Смерть буде чиркати олівчіком в засаленому блокнотику, проставляючи галочки напроти імен. Саме коса робить основну роботу, робота смерті ткнути пальцем в клієнта, проконтролювати що коса все зробила чітко, і подати звітність на начальство. Саме наявність коси це головне в цьому дуеті. Наявність і наточеність. Тому Смерть має робить все щоб коса була завжди в хорошому стані і наточена. (Коса це підрозділ, єслі ви не вмієте в алегорії і думаєте що я поєхавший, втім я і правда поєхавший).Вертаючись до "бачив". Щоденна робота Смерті це дивитись як життя покидають тіла. Не одне і не два життя. Сотні і тисячі. На моїх очах вмерла кількість людей достатня щоб населити ними ніхуйове селище. Ще не місто, але ми туди рухаємось. Я бачив як людей розривало на лахміття, як прострілювали голови в стрілецькому бою, як підривали разом з технікою, як люди суіцидились від безвиході, як заплутувались у колючому дроті до смерті, як тонули, замерзали, горіли, давились танками,ламали шиї, витікали і вішались. Я бачив в боях як наші вбивають ворогів, як вороги вбивають наших, як наші вбивають наших, а вороги ворогів. Іноді бачив як вбивають цивілів і тварин. Бачив як вагнера казнять своїх дезертирів. Бачив як гинуть друзі. Смерть стала для мене роботою. Просто суха статистика, цифри в таблицях, пікселі на екрані монітора. Коли ти в полі ти поважаєш смерть і боїшся її бо вона постійно женеться за тобою. Коли ти далеко від неї, але бачиш більше ніж будь хто в полі емоції атрофуються. Я можу дивитись як ворога розриває навпіл і зі смаком їсти піццу. Я можу проводити судмедекспертизу наших полеглих по фотографіям тіл з дрона, і не відчувати нічого всередині. На початках дивитись на наших полеглих було найважче. На 4 рік вже все одно, якщо особисто не знав людину. Шкода звісно, але на рівні досади, а не печалі. У Смерті не може бути емоцій. Лише сухий, методичний підхід до роботи. Раніше це мене лякало, і змушувало задумуватись шо я перестаю бути людиною. Але це не так. Те що емоції на незнайомих полеглих більше не проскакують, не відміняє болю від утрати близьких. Це захисний механізм щоб не зійти з розуму. Якщо сприймати кожну втрату на війні особисто - довго ти не провоюєш. Тому лишається лише вдягнути балахон, підточити косу, взяти блокнотик і робити свою роботу. Контролювати жатву. Бо у Смерті не може бути вихідних. Забагато росіян ще живі.
Заходиш в інстаграм, а там дві міні ікони мілітарі-інстаграма (Хейт і Рейнджер) криють друг друга хуями на тєму хто сзчшнік, хто зассика, хто підар, а хто гніда. Єбальники там бить друг другу угрожають, міряються в кого скільки фото з боячок, а в кого на полігоні. Тіпи блять єсі я три роки назад втикав на вас як на шарящих джекічанів, то щас це виглядає як клоунада раді підтухающого хайпа. Бо воєнні-ахуєнні вже не такі популярні, плюс в медіапросторі дохуя вже всяких сквадів і тіпів, за всіми не встигаєш. А мерчуху продавать надо. Бабки збирать надо. А от войни в цьому не дуже багато. ІБД чисто. Запам'ятайте, ви рідко коли будете знати що людина яка стоїть перед вами реально вбивця з 200+ фрагів. У таких тіпів рідко є персональний, медійний інстаграм, тг, ютуб або ще щось. А якщо і є то ведеться це максимально рандомно (іноді 15 постів за добу, іноді 0 за тиждень). В таких тіпів зазвичай не міняються підрозділи в яких вони служать раз на місяць, в них не 50 спеціалізацій, і служать вони здебільшого в звичайних лінійних підрозділах. А оце дивиться як два "фахівця-спєцназьора" міряються в кого хуй довший, і хто більше навоював по фотокарточкам чисто клоунада. Подвінтєсь спіцназьори блять, в мене в графі посада стоїть ГСВ РУБпАК СпП, а матеріалів з дохлими підорами майже террабайт, значить по вашій логіці я главний Рекс єтой войни. І це я ще з крісла не вставав!Хочете помірятися пісюнами - покажіть що ви побудували за час війни. Бо строїть з себе фахівця можна скільки завгодно, а от построїть працездатний організм це блять ніхуя собі досягнення. Я от можу заслужено вийобуватись. Бо ми останні декілька років пахали над тим щоб наш підрозділ був найкращим. І мб поки не найкращими, але топ 3 підрозділів НГУ по безпілотці ми стали. Це тисячі матеріалів, сотні таблиць, десятки графіків, мільйони звітів і рапортів. Це більше 200 людей які в різний час вклали свої сили і труд в цей підрозділ. Це роки проведені в секторі, і місяці проведені на чергуваннях. Це біль, сльози, кров, смерті, успіхи, досягнення, перемоги і вдачі. А головне це розуміння того що перемагають і в битвах, і в війнах не конкретні люди, а вибудовані системи. Тому поки такий спєцназ вкладає час і сили в фотосети і доказування друг-другу хто більший джекічан - справжні джекічани сидять в кабоприйомніках, в замурзаній балістиці і з калашом, а не в нульцевому ферро концепт і ДД на Окко в Київській області, або полігоні ГУРа. Запам'ятайте блять. Справжній джекічан доказує що найкрутіший джекічан це не він, а його командир/сержант/побратим. Справжній джекічан це частина команди, злагодженого механізма по знищенню ворога. Справжній джекічан не ліває бо в підрозділі в який він сам прийшов хуйово. Він робить так щоб було краще. Бо складно вірити в лояльність тіпа к двіжу, якщо це третій ЙОГО двіж за тиждень. Вот мій Нєвскій оце лояльний тіп. Дєд в піздячке з 2014, і за цей час служив в двох бригадах. В ЗСУ під час АТО, і у нас з початку повномасштабки. 12 років тіп в полі, завжди лишався лояльним до свого підрозділу, ніколи не давав задню. Освоїв 6 видів ББМ, гуслю, колеса, нашу, західну, був піхотой, був піздатим гранатометником, крайні два роки він дуже хороший дронщик. Оце блять джекічан, оце я розумію. Тому що джекічанство це не крутий гір, шеврони і татухи, а робити свою роботу і свій вклад в перемогу з максимальним ККД, незалежно від посади, бригади, і того платять тобі сппшні чи ні. Доповідь закінчив
Ну шо, йопта, ми ще тримаєм стрій! 4 роки тому ми входили в 22-ий не розуміючи що нас чекає. Зараз блять тоже ніхуя не понятно. Але що ми зрозуміли за цей час - ми сильні. Ми дуже сильні, як би там не було. Четвертий рік ми показуємо всьому світу що великі і сильні диктатури - дуті фігури, як скляні півники. Що еліта тихоокеанського флоту може вляпатись в бригаду ТРО і відправитись штурмовати річку Стікс. Шо вчорашні дфтгшники можуть убивати офіцерів ГРУ. Що Бахмут це фортеця, а русскій воєнний корабель іде нахуй. Що Павутину плітуть не тільки павуки, а генерали теж взриваються. Що Нептун реально довгий, а 14 полк реально їбе. Що світло є навіть в найтемнішу пору. Так, іноді вже дуже важко. Втома і біль беруть своє. Але сьогодні, оберніться назад на 4 роки. Згадайте все круте що ми зробили за цей час. Згадайте який крутий український військовий, медик, рятувальник, електрик, інженер, спортсмен, батько і мати. Згадайте і подякуйте.Для мене це був хороший рік, але як і кожен рік з особистими трагедіями. Цього року не стало двох моїх друзів. Друг Конан і друг Калаш навіки в строю! За цей рік я встиг досягнути декількох важливих речей по роботі, одружитись, придбати перше житло, завести купу нових, крутих знайомств, побачитись з батьками, дропнути новий мерч і побувати в нових місцях. А ще канал явно підріс, і в новий рік ми входимо з штаткою достойною бригади. Велика дяка всьому ком'юніті, яке за цей рік: збирало бабки, сралось в чаті, робило один одному подарунки шоб взбодрить, провідувало одне одного в лікарнях, репостило, клєпало меми, рейдило інших блогерів, купляло мерч, продавало свій мерч, робило резонанс навколо новин, виконувало бойові завдання з захисту територіальної цілісності України, і знову сралось в чаті. Цей маленький канальчик в нижньому інтернеті колись допоміг мені не йобнутись, і сподіваюсь що ще багато кому допоміг за час свого існування. Дякую що читаєте мою графоманію і створюєте мені додаткові спроможності вбивати кацапа. А ще сувора подяка трьом конкретним підписникам які дуже сильно мене виручили в потрібний момент, завдяки чому я і зміг придбати собі перше власне житло. Пасіба, ви сонечки. Всіх обійняв. З наступаючим!
Про Рому Голуба.Сьогодні близько 5 ранку перестало битись сердце мого друга і побратима, Друга Крафтера. Цей ранок став чорним для мене і багатьох інших. Рому любили всі. Він був дуже кіношним хлопакою. Об'єктив камери любив його. Він жив як в кіно. Дорогі тачки, гулянки з друзями, гарна дівчина, стильний одяг, унікальний стиль спілкування, акторська зовнішність і зачіска.Він воював як в кіно. Завжди на найгарячішому напрямку, завжди готовий допомогти побратиму як фізично так і морально, ніколи не давав задню. Коли ми виходячи з Вороново всі тягнули по трубі - він тягнув НЛАВ. Задихався, матюкався але тягнув. Коли коло нього вибухали гранати і міни - він завжди лишався цілий, ми навіть жартували про те що у Крафтера є магічна аура, яка не дає гранатам працювати в радіусі навколо нього. Навіть на війні він завжди лишався стильним, дуже серйозно ставився до вибору спорядження. Ми називали його секс-майором, кракеном і головним обличчям НГУ. Він загинув як в кіно. За 12 годин до його смерті ми говорили з ним, він скинув мені відосік, сказав що нас древніх воїнів лишилося мало вже. За декілька годин до того як це сталось ми з Рожком сиділи святкуючи його (Рожка) ДР і пизділи за життя. Про Крафтера теж говорили: який він красава, як він розкрився на посаді головного сержанта ІСВ, що він перестав бути тим хто йде за кимось і почав вести за собою. За півтори години до загибелі Рома привітав Рожка з днем народження. За годину до цього поговорив з своїм командиром. А потім пішов на задачу де підступна куля спіймала його. Півтори години очікування від первинної інфи і до підтвердження стали для нас персональним пеклом. Дякую тобі за все братику. За дружбу і службу, за підтримку і допомогу, за Київ, Сєвєр, Зайцево, Вороново, Курдюмівку і Спірне. За твій гумор, посмішку і позитив. За білу ЩИЩЬову піку, яку ти подарував мені, і яка тепер цінніша за любу іншу. Ти був найсвітлішим з нас. Твій фільм закінчився, і мені так шкода що я більше не зможу його подивитися. Мені тебе бракуватиме Ромка, прощавай. Крафтер - в строю!
Боже дякую за хуйову вогневу підтримку цих калік, але вони знов ні в кого не влучили, а ми знаючи вже що робити з криками "Слава Україні , йоб твою мать" почали махати ружжом з прапором на ньому. І знову ця магія подіяла. Від нас нарешті від'їбалися. Пообіцявши тому екіпажу Бронекатафалка який першим приїде не бить їбало ми стали чекати, ненавидячи все на світі. Все крім Ройса, якому дякували за науку що врятувала життя, і жовто-блакитного стяга, що вінчав мою зброю. Прапор вже був весь мокрий, брудний, але такий рідний. Нє ну а як відноситися до знамені яке щойно врятувало життя нашій васхітітєльной сємьорке, крім як любити і поважати. Провалявшись в болотній ванні ще хвилин зо 30, ми все таки засумонили граціозного як падаюча з 20 поверху праска, БТР 3. Сховавшись за його бортом покурили, попизділи, і почали акуратно витягати машини. Ми вижили, і повернулись. Попереду була ще цікава ніч з заводом піхоти, БТРом намотавшим на третій міст силовий кабель ЛЕП, бензиновим болторізом і лінивою піхотою. Але то все було потім.А повернувшись з нашого чудового турне посадками, брудні як чорти, ми стали трохи сушитись у пічки, а я акуратно вивісив прапор просихати. Тоді ж було прийнято рішення не прати його, і взагалі покласти в рамку, як пам'ять. Рамку я правда ще не купив, але прапор досі в тому вигляді, з Курдюмівською землею на ньому. На фото ви можете бачити те що захищає мене в бою. Бронежилет (маєчка чітєра, як її називає заздрячий Рожок), красіва обвішана шапочка, щоб матуся не хвилювалась. І прапор....Наш плащ супергероя. Наше бойове знам'я. Символ вільної країни. Жовто-блакитний небокрай українських степів, який просякаючись кров'ю стає багряно-чорним. В той день він таким не став. Сподіваюся не стане і в подальшому.Для мене тепер цінність прапора не просто в символіці. Для мене він знаменує двічі врятовані життя групи злих козаків, лежачих лицями в землю, в бахмутській посадці. І цю цінність я буду передавати далі, підлеглим, учням, дітям. Тому що прапор за який воює воїн це його хрест, оберіг і обов'язок. З днем прапора, шановні читачі. Цінуйте його, як те що купило вам життя. Сотні прапорів стали червоно-чорними, щоб більшість інших могла насолоджуватися жовто-блакитними. І пам'ятайте, ми обов'язково переможемо.Слава Нації!З.і. До речі Кісєльочька теж врятував цей стяг. Бо якби нас з Рожком закабанили в тій посадці, хто зна де закінчила б його мамка, і він сам.З.і.2. З Ройсом ми змогли зустрітися вже опісля ротації, в кальянній. Дуже хотілося особисто подякувати. Тому ми купили йому гаманця в мультікамі(нє ну ваєнний же чо), а щоб не дарувати порожнім, всередину поклали маленький прапор підписаний нами.З.і.3. Більшість описаних подій є в задукоментованому вигляді, на картці моєї камери, можливо колись я дійду до того щоб змонтувати це в щось.
Після втрати Сіверська зняли комбригів 54 і 10. І я зараз не кажу що їх немає за що зняти. Але я дійсно, чесно не розумію. Чому в нашій армії можна давати фейкові доповіді про те що в тебе є люди на позиції, хоча це не так, але в тебе барс на кокарді і все буде заєбісь, ти будеш красава, і на хайпі танцюватимеш під золото Карпат. А командири підрозділів які більше 3 років, дуже обмеженими силами, без підкріплень і посилень, навпаки з послабленнями утримували українське місто, і не утримали бо просто закінчились одразу знімаються з посад? Не 54 і 10 винні в здачі Сіверська. Винні ті хто звикли що Сіверськ стоїть, а значить посилень там не треба. Винні ті хто визначав приорітети комплектації підрозділів у користь штурмовиків в той час коли в нас не вистачає людей оборонятись. Винні ті хто просто забив хуй на гарнізон Сіверська навіть не розуміючи сакральну важливість цього міста. Але точно винні не 54 і 10. Для мене назавжди буде честю те що ми разом боронили це місто. Я знаю яку ціну ми всі заплатили за те що Сіверськ весь цей час стояв. І ці бригади - герої. Слава 54 Окремій Механізованій Бригаді імені гетьмана Івана Мазепи !Слава 10 Окремій Гірсько-Штурмовій Бригаді "Едельвейс"!Вічна пам'ять полеглим оборонцям Сіверська!На фото: Околиці Сіверська позиція "СТО" (вона ж В'єтнам, вона ж Вонючій Угол). Березень 2025.
Всі вже бачили відео з пройобаним нами ксп в Гуляйполі? На фото полковник Шуляк С.С. Командир 102 ОБрТРО, чиє КСП і було закинуте. І да канєшна там сидів якийсь штаб батальйону, а не бригади. Але дуже хотів би поцікавитись у Сергія Степановича як нацик нацика. Пане Полковнику, да як так то. Ну блять вам не соромно за цю хуйню? Втім я розумію що ні. Це не просто ганьба, це зрада, злив оперативних даних цілого напрямку підорам, покинуті знамена підрозділу, незаблокована дскшна техніка, радєйки, журнали (все з бірками!), і ні одного трупа бійців які захищали це КСП. Вони просто з'їбались роняючи кал. Хтось давав наказ на цей відхід. Хтось погодився виконати злочинний наказ.19 грудня 102 бригада спростовувала "фейки про втрату управління і саботаж", але як бачимо шось не дуже схоже на фейки. Військова частина яка втрачає свій бойовий прапор - має бути розформована. Це правило і армійська традиція. Якщо бойовий прапор бригади, з офісу комбата забирають без бою - це як на мене абсолютно достатня причина шоб розпустити цю шарашку нахуй, а весь штаб батальйону посадити. Ми в Сєвєрі відстріляли все що не могли винести на собі в бік підорів, а склад бк і КСП підірвали. Це виходячи по офіційному наказу з оточення. Тут люди навіть не змогли вилить каністру бензину і чиркнуть сірником. Я як діючий військовослужбовець і ветеран вимагаю (канєшна всім буде похуй) щоб відповідними органами були проведені перевірки стосовно управління 102 ОБрТРО, винні були покарані, і запущений механізм розформування частини з подальшим розподілом о/с в інші підрозділи. Це ганебно і недостойно самого поняття війська. Якщо комбати і штаби батів тікають навіть не спробувавши нашкодити ворогу, чи мінімізувати втрати - їм не можна довіряти людей. Поширьте по можливості, цю історію ніяк не можна залишати непокараною, бо вони ж так попройобують ще сотні нп.
Поговоримо про те, звідки взялось розділення на 25 грудня і 7 січня і чого ми взагалі так почали святкувати 💅🏻Колись давно все було просто. Вся християнська Європа жила по одному календарю – юліанському. По ньому і Різдво було 25 грудня, хоч Різдво і не вважалося святом довгий час, адже більше сенсу вкладали в день воскресіння.Потім світ пішов далі. Календар трохи підкрутили, бо старий почав відставати від реального часу і були моменти з тим, що різні понтифіки по приколу як попало додавали місяці, дні тощо. Так і з’явився новіший, точніший календар – по ньому зараз живе весь нормальний світ. І Різдво там як було 25 грудня, так і лишилось.Але ж московити були нітакусями ще тоді. московська церква сказала: «мнє похуй, міша, я так чувствую, ми лишаємось на старому календарі». Не стільки з віри, скільки з впертості і бажання бути нетакусями і прощай нємитая європа core.І всі, кого вони тягнули за собою, автоматом почали святкувати не 25 грудня, а на два тижні пізніше. Так і вийшло 7 січня.Тобто 7 січня – це не окрема дата Різдва.Це те саме 25 грудня, просто за старим календарем.Чого Україна так довго була з цим?Бо нас загнали в московську церковну систему.Бо нам роками розказували, що «так правильно», «так діди святкували», хоча діди святкували так, як їм наказували, а не як хотіли. Мені взагалі здається, що з дідами у росіян якісь нездорові стосунки)Україна історично була частиною європейського світу, як би хто не казав протилежного. У нас і календар був інший, і традиції свої. Але імперія все це перекрутила і підмяла під себе.Тому зараз, коли ми повертаємось до 25 грудня – ми не міняємо віру, ми відрікаємося від того, що було навʼязано москвою.А так шо, кутя та сама.Коляди ті самі.Різдво те саме.Далі християнської традиції не копалася, та й як не крути, але зараз більшість людей в Україні є християнами, тому й срачів на цю тему більше, аніж про язичництво чи ще там всяке різне, яке взагалі не несе для мене історичної цінності.
Знищення ворожих механізованих колон на Добропіллі.Силами 1-го корпусу НГУ «Азов», приданих та суміжних підрозділів було відбито черговий механізований штурм окупаційних військ у напрямку н.п. Добропілля.Противник розпочав рух з вихідних позицій у напрямку смуги оборони 1-го корпусу НГУ «Азов» зранку 22 грудня. На штурм вирушили кілька механізованих колон, у складі яких були танки, БМП та БТР. Сили морської піхоти рф використовували різні маршрути і намагалися прорватися крізь бойові порядки Сил оборони України.Проти сил противника використовувався широкий спектр озброєння: ударні дрони, ствольна артилерія, РСЗВ, стрілецька зброя. Інженерні підрозділи зробили суттєвий внесок у знищення колон противника, використавши мінно-вибухові загородження на маршрутах наступу зс рф.Результатом відбиття механізованого штурму Силами оборони стало знищення 6 танків, 9 БМП, 5 БТР і 1 БРЕМ. Фінальною хвилею ворожої атаки був штурм із застосуванням квадроциклів. З 11 одиниць мототехніки вдалося знищити 10. Один залишив поле бою.Дякуємо всім підрозділам у смузі оборони 1-го корпусу НГУ «Азов» за внесок у відбиття масованої атаки противника — передусім воїнам окремого загону спеціального призначення НГУ «Lasar’s Group» та Сил безпілотних систем. Ліквідація особового складу противника, який брав участь у штурмі, триває.Приєднуйся до лав 1 корпусу «АЗОВ» | Офіційний сайт корпусу | Фінансова підтримка | Telegram | Instagram | YouTube | Twitter | Facebook | TikTok | WhatsApp
TGLIST.COM.UA
