Аналітична записка: Допис Данила Яневського «Білі орли» та інші представники політичної флори та фауни.Історик і журналіст Данило Яневський у своєму дописі жорстко реагує на пропозиції надати одному з підрозділів Сил спеціальних операцій ЗСУ назву на честь «Героїв УПА» та 31-ї окремої механізованої бригади імені «генерал-хорунжого УПА Леоніда Ступницького». Він вважає такі ініціативи або некомпетентними, або свідомо провокативними (аж до версії про «агентуру Другої служби ФСБ»).Яневський озвучує факти (або добре обґрунтовані історичні тези):Розмежування різних УПА — найсильніша частина тексту. Він чітко розрізняє:УПА «Поліська Січ» Тараса Боровця (створена за наказом уряду УНР в екзилі, діяла проти німців, червоних партизанів і залишків РСЧА).УПА «Північ» під командуванням Дмитра Клячківського («Клим Савур») — саме вона, за його словами, несе основну відповідальність за етнічні чистки польського населення на Волині влітку 1943 року.Пізніші структури під егідою УГВР (1944), де Роман Шухевич обіймав посади, але документально підтвердженого статусу «головного командира єдиної УПА» у радянських оперативних матеріалах (включаючи справу «Берлога») немає.Цифри радянських репресій проти «бандитів ОУН-УПА та їх посібників» (150 тис. вбитих, 250 тис. депортованих) взяті з листа Підгорного до Хрущова — це реальне джерело.Теза про те, що сучасна держава Україна не несе прямої юридичної відповідальності за події 1943 року на Волині, відповідає позиції більшості українських істориків.Посилання на спільну заяву Квасьнєвського та Кучми 2003 року («Пам’ятаємо і прощаємо») — коректне.А ось його оцінки та висновки — сумнівні або надто жорсткі:Жорстка характеристика ініціаторів («придурки в сферичному вакуумі, диверсанти або пряма агентура ФСБ») — це вже не історичний аналіз, а публіцистична оцінка. Вона емоційно сильна, але дає противникам Яневського легкий привід звинуватити його в «зраді» або «антиукраїнськості». Більш стримане формулювання («некомпетентність або свідома провокація») виглядало б переконливіше.Роль Романа Шухевича подана однобоко. Яневський підкреслює відсутність документів про його призначення «головним командиром», але не згадує (або свідомо ігнорує) той факт, що Шухевич де-факто був однією з ключових фігур у керівництві збройним підпіллям з 1943–1944 років. Відповідальність нацистської окупаційної адміністрації — справедливо, але Яневський майже не торкається внутрішньоукраїнського контексту (конфлікт ОУН(б) та ОУН(м), радикалізація частини молодого підпілля, роль місцевих командирів).Заклик до «вдячності польському народу» — ймовірно політично правильний у поточній геополітичній ситуації, але в тексті виглядає дещо декларативно, без аналізу сучасних польсько-українських проблем, зокрема, намагання поляків змусити українців переписати свою історію.