Хочу поділитися думкою - і почути вашу. Вчора натрапила на частинку рілс. Не слухала до кінця, але мені 10 секунд вистачило, щоб лайкнути і обрати тему для повідомленняБо я далі шукала пояснення і колупалась уже у власних підходах.Отже, те що ми називаємо "травмою", коли кажемо що недолюблені в дитинстві, мали конфлікти чи типу того, то насправді не травма, а відсутність знань.

Якщо подивитися історичні фільми, то там жесть: війни, насилля, голодомори, відсутність прав. А люди при цьому жили, любили, були щасливими. От бабуся казала: "Я йшла в школу в інше село полями мороз у рваних валянках". І була щаслива, що її взяли в школу! І я по собі дивлюся. Коли розвиваєш емоційний інтелект, не ведешся на провокації старшого покоління бо розумієш що то не зі зла а людина інакше не вміє, то це і не здається "нанесенням травми"Це як злитися на кота, що він не вміє гавкати. Важливе уточнення! Я не кажу про жахи війни. То інше. Багато людей бачили страшне горе. Особливо воїни. Але в питаннях знецінення, любові, етичності, проявлення, криз середнього віку і тд, я б не хотіла вішати на людей ярлик "травмованих". Чомусь здається, що наші предки переживали найтемніші часи, бо відчували себе цілими попри все. Я можу помилятися. Але чомусь так здається.