Вчора заснула після обіду і проспала до ночі як дитя) Повертаюсь в ритм))Цікаву математично-біологічну річ вам розкажу. Чому українці так швидко адаптуються що жорстких випробувань?Великі рани гояться швидше, ніж маленькі.

Рана — це будівельний майданчик. Організм надсилає туди клітини, які відновлюють тканину. Чим більший майданчик — тим більше будівельників прибуває для ремонту. Причому всі вони працюють по краях рани. Чим більша площа, тим більша швидкість зменшення цієї площі
Це формула Карреля: по такому ж принципу відбувається радіоактивний розпад або охолодження тіла. І от що цікаво. Коли людина переживає щось справді важке — зраду, провал, сором, втрату — організм і психіка реагують так само, як на велику рану: кидають туди всі ресурси одразу. Тому після криз часто люди "вистрілюють" і кардинально змінюють життя. А от при легкому дискомфорті — ні. Парадокс у тому, що маленькі хронічні болі — дрібні образи, тихе незадоволення, повільне вигорання — гояться значно повільніше, бо не запускають цієї мобілізації. Людина терпить, рана не закривається роками. Не бійтеся великих викликів, навіть якщо не вийде з першого разу. Великий виклик мобілізує, змушує рости, змінюватись, шукати нові рішення. Науково набагато більш вірогідно, що нас зламає легкий дискомфорт у зоні комфорту.