Кінець історії. 1/2: що саме стверджувала книжка

Вислів «кінець історії» давно став синонімом наївної віри у вічний спокій після Холодної війни. Однак книжка 1992 року стверджувала тонше: вичерпалася фундаментальна суперечка про устрій держави.

Її автор, політолог Френсіс Фукуяма, писав про «кінцеву точку ідеологічної еволюції людства» та ліберальну демократію як остаточну форму врядування. Свій аргумент він запозичив у Гегеля: рушієм історії є прагнення гідності — потреба людини бути визнаною рівною іншим. Тріумф Заходу в Холодній війні виглядав кульмінацією цього руху

Через чверть століття хвиля популістського націоналізму перетворила працю на уособлення ліберальної пихи. Закид критиків звучав просто: як можна було оголосити ідеологічні битви завершеними? Втім, ця критика не торкалася тези про гідність. Вона цілила у формулу з назви — три слова, що відірвалися від книжки й почали жити власним життям.

Далі в серії: розділ тієї ж книжки, де описано бунт, що виростає зі спокою.

@ohliad @svitohliad @enfol