Верховний Суд

​​Надсилання судом копії рішення на електронну адресу захисника, про що він клопотав, є належним повідомленням, і подальша зміна захисником такої адреси без інформування суду не є підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження – ККС ВСУ цьому кримінальному провадженні місцевий суд відмовив у задоволенні подання виправної колонії про заміну невідбутої частини строку покарання більш м’яким стосовно засудженого. Не погоджуючись з указаним рішенням, захисник оскаржив його в  апеляційному порядку. Апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання захисника в інтересах засудженого про поновлення строку на апеляційне оскарження цієї ухвали, а апеляційну скаргу разом із доданими матеріалами повернув захиснику. У касаційній скарзі захисник стверджував, що місцевий суд не направив стороні захисту копію оскарженого рішення. Зазначав, що отримав доступ до матеріалів справи через підсистему «Електронний суд» 13 березня 2026 року, а тому пропуск строку на апеляційне оскарження був зумовлений поважними причинами. Залишаючи без зміни ухвалу апеляційного суду, Верховний Суд вказав, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов’язок – добросовісно здійснювати свої процесуальні права й виконувати процесуальні обов’язки; зловживання процесуальними правами не допускається. У КПК України врегульовано окремі питання комунікації між судом та учасниками кримінального провадження за допомогою ЄСІТС (ч. 2 ст. 35, ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 136 КПК України) та електронної пошти (ч. 2 ст. 136 КПК України). Вони стосуються порядку надіслання копій матеріалів кримінального провадження, скарг, заяв, клопотань та інших передбачених законом процесуальних документів, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду та порядку здійснення виклику у кримінальному провадженні, при цьому в окремих випадках, визначених вказаними правовими нормами, – лише за письмовою заявою особи.   Колегія суддів ККС ВС зауважила, що звернення адвоката до суду з клопотанням про направлення копії рішення на його електронну адресу покладає на цю особу обов’язок отримувати відповідні повідомлення, тож суд, який комунікує з учасником справи за допомогою вказаних ним засобів зв’язку, діє правомірно й добросовісно. З матеріалів провадження видно, що місцевий суд направив копію оскарженого рішення на електронну адресу захисника (про що він і клопотав), тому його посилання на зміну його робочої адреси як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження є безпідставне. Тож за результатом розгляду згаданого клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність поважних причин пропуску цього строку з огляду на те, що відсутні обставини, які б свідчили про об’єктивність таких причин. Постанова ККС ВС від 19 серпня 2026 року у справі № 766/9946/21 (провадження № 51-1517км26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/139206646. Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.

​​Виплата одноразової грошової допомоги внаслідок загибелі працівника об’єкта критичної інфраструктури не залежить від своєчасності внесення такого об’єкта до Реєстру об'єктів критичної інфраструктури – КАС ВС Право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про одноразову грошову допомогу за шкоду життю та здоров’ю, завдану працівникам об’єктів критичної інфраструктури, державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України», виникає безпосередньо в момент настання юридичного факту – загибелі (смерті) працівника внаслідок військової агресії під час виконання професійних обов’язків. Будь-які рішення держави (створення Реєстру об'єктів критичної інфраструктури чи подальше внесення об’єкта до нього), вчинені після цього моменту, не можуть звужувати, скасовувати чи відтерміновувати вже набуте особою право на соціальний захист. Такий висновок зробив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду.Детальніше

​​Дайджест судової практики Великої Палати Верховного Суду у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності Вищої ради правосуддя Пропонуємо до вашої уваги новий дайджест судової практики Великої Палати Верховного Суду у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності Вищої ради правосуддя (рішення, внесені до ЄДРСР за період з 1 січня 2025 року до 1 липня 2026 року). Дайджест підготовлено на основі важливих правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо притягнення суддів і прокурорів до дисциплінарної відповідальності, звільнення суддів з посади, припинення відставки суддів тощо. Окрім цього, дайджест містить аналіз судової практики ВП ВС, зокрема щодо: ✅ тимчасового відсторонення суддів від здійснення правосуддя; ✅ вжиття заходів із забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя; ✅ невнесення Президентові України подання про призначення судді; ✅ порядку оскарження рішень Етичної ради про невідповідність кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності; ✅ оскарження рішень, дій, бездіяльності ВРП публічно-управлінського характеру.

​Друзі, пропонуємо вам пригадати ключові дописи Верховного Суду за тиждень, що минає.Судові рішення: 🔹КГС ВС: самопризначення голови правління ОСББ є неправомірним, оскільки питання його обрання та припинення повноважень належать до компетенції уповноваженого органу 🔹ККС ВС: у разі закриття кримінального провадження у зв’язку зі смертю обвинуваченого (п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України) процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов’язані зі здійсненням кримінального провадження, відносяться на рахунок держави 🔹КГС ВС: звільнення від оподаткування ПДВ при постачанні медичних виробів можливе лише за наявності спеціального цільового призначення товару 🔹КЦС ВС: перебування в шлюбі та статус спільного майна подружжя не є підставою для солідарної відповідальності подружжя за шкоду, завдану одним із них Огляди судової практики:📌 Огляд судової практики ККС ВС щодо застосування норм кримінального закону про покарання 📌 Огляд судової практики щодо застосування статей 453-1–453-4 ЦПК України, які регулюють судовий контроль за виконанням судових рішень шляхом зобов’язання боржника подати звіт про їх виконанняНовини:📎 Голова ВС Станіслав Кравченко взяв участь у круглому столі з нагоди 35-річчя відновлення Незалежності України 📎 Доступність правосуддя і належні умови для відвідувачів суду: Голова ВС Станіслав Кравченко взяв участь в урочистому відкритті нової будівлі Києво-Святошинського районного суду Київської області 📎 Верховний Суд і Всеукраїнська громадська організація «Європейська асоціація студентів права України» (ELSA Ukraine) підписали Меморандум про співпрацю Інтерв’ю: Суддя Верховного Суду Микола Мазур розповів про перспективи покарання росіян за воєнні злочини

​Огляд судової практики щодо застосування статей 453-1–453-4 ЦПК України, які регулюють судовий контроль за виконанням судових рішень шляхом зобов’язання боржника подати звіт про їх виконанняНорми ЦПК України, які регулюють судовий контроль за виконанням судових рішень шляхом зобов’язання боржника подати звіт про їх виконання, є новелою цивільного процесу, тому цей огляд має сприяти забезпеченню судової практики. Складність правозастосування цієї категорії справ полягає і в тому, що не всі судові рішення підлягають касаційному оскарженню.  ✅ У виданні охоплено судову практику, сформовану після запровадження цього інституту в цивільному судочинстві з 19 грудня 2024 року, вміщено статистичні дані за 2025 рік. Основну увагу приділено правовим підставам встановлення судового контролю, порядку подання і розгляду відповідних заяв та звітів, а також практичним підходам судів до застосування нових процесуальних положень. ✅ В огляді проаналізовано умови звернення стягувача із заявою про зобов’язання боржника подати звіт, вимоги до її форми та змісту, наслідки недотримання процесуальних вимог, особливості електронного подання документів, а також співвідношення заяви про встановлення судового контролю зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби. Окрему увагу приділено підходам судів до визначення підстав для задоволення або відмови в задоволенні заяв, зокрема у випадках тривалого чи систематичного невиконання судових рішень, неефективності заходів примусового виконання та відсутності доказів його належного виконання. ✅ Окремі розділи присвячено розгляду звіту про виконання судових рішень, критеріям їх прийняття або відмови у прийнятті, визначенню строку для подання звіту та можливості покладення відповідного обов’язку безпосередньо на керівника юридичної особи. Розглянуто також процесуальні наслідки неподання або несвоєчасного подання звіту, у тому числі встановлення нового строку та застосування штрафу як заходу процесуального примусу. При цьому акцентовано на необхідності пропорційності такого заходу та врахування причин невиконання рішення, поведінки боржника і його посадових осіб, ступеня вини та інших обставин. ✅ Висвітлено особливості судового контролю щодо боржників – органів державної влади, органів місцевого самоврядування та суб’єктів державного або комунального сектору економіки. Розглянуто передбачений законом спеціальний механізм контролю, питання його обов’язкового застосування за наявності визначених умов, а також превентивну можливість встановлення контролю ще на стадії ухвалення судового рішення. ✅ Значну увагу приділено особливостям виконання судових рішень за участю Державної казначейської служби України та ситуаціям, коли виконання здійснюється без відкриття виконавчого провадження. ✅ Огляд також охоплює процесуальні аспекти перегляду ухвал, постановлених за результатами розгляду заяви про зобов’язання подати звіт і звіту про виконання судових рішень, зокрема особливості їх апеляційного оскарження та межі касаційного перегляду.  Отже, матеріал формує цілісне уявлення про сучасну практику застосування нового інституту судового контролю і слугує орієнтиром для забезпечення ефективного, послідовного й передбачуваного виконання судових рішень у цивільному судочинстві.

​Передача координат місць дислокації українських військ співробітнику фсб рф в умовах активних бойових дій свідчить про спрямованість умислу діяння на шкоду Україні та є завершеним складом державної зради незалежно від того, чи вчинено надалі конкретні ураження цих об’єктів – ККС ВС У цьому кримінальному провадженні суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 2 ст. 111 КК України, оскільки він добровільно погодився надавати співробітнику фсб рф допомогу в проведенні підривної діяльності проти України шляхом надання йому інформації щодо місць дислокації підрозділів і військової техніки ЗСУ та інших утворених відповідно до законів України військових формувань. У касаційній скарзі захисник вважав, що не встановлено форму, вид вини та причинно-наслідковий зв’язок між діями обвинуваченого і шкодою, спричиненою від таких дій суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. Детальніше  

​Огляд судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо розрахункових операцій  Питання застосування РРО / ПРРО залишаються особливо актуальними для українського бізнесу в умовах воєнного стану, коли забезпечення належного обліку розрахунків, прозорості господарської діяльності та дотримання балансу між фіскальними інтересами держави й правами платників набуває особливого значення. Практика Верховного Суду сприяє формуванню єдиних підходів до застосування релевантного законодавства та визначення меж відповідальності суб’єктів господарювання. В огляді систематизовано актуальні правові позиції Верховного Суду щодо: ✅ застосування РРО / ПРРО під час здійснення розрахункових операцій; ✅ проведення фактичних перевірок і визначення підстав та меж їх здійснення; ✅ оформлення розрахункових документів і дотримання вимог до їхніх обов’язкових реквізитів; ✅ використання даних СОД РРО та їхнього доказового значення; ✅ проведення розрахунків у межах маркетингових акцій і застосування акційних цін; ✅ доказування порушень і правомірності застосування фінансових санкцій. 

​Огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, ухваленими в червні 2026 року У цьому огляді, зокрема, відображено низку рішень ЄСПЛ щодо дотримання державами-учасницями вимог, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. У справі ISKRENOVIĆ v. Serbia заявник скаржився на несправедливість провадження щодо дрібного правопорушення, розпочатого після його затримання поліцією в м. Белграді в липні 2020 року на тлі масових протестів, спричинених запровадженням обмежувальних заходів для боротьби з COVID-19. За версією заявника, почувши позаду крик «Стій!», він, не знаючи, хто його окликнув, почав бігти, після чого поліцейські наздогнали та затримали його. Натомість поліція стверджувала, що заявник образив державних службовців під час виконання ними службових обов’язків. Суд з питань дрібних правопорушень визнав заявника винним. Після скасування першого рішення апеляційним судом під час повторного розгляду суд відхилив клопотання заявника про отримання записів із камер відеоспостереження та допит свідка захисту і призначив йому штраф. Апеляційний суд залишив це рішення без змін. ЄСПЛ зазначив, що провадження у справах про дрібні правопорушення в Сербії в принципі охоплюється кримінальним аспектом ст. 6 Конвенції, оскільки передбачені законом покарання можуть у кінцевому підсумку призвести до позбавлення волі. У справі заявника відповідне правопорушення передбачало можливість позбавлення волі на строк до 60 днів. ЄСПЛ звернув увагу на спірні фактичні обставини та суперечливі версії подій і визнав, що клопотання заявника про допит свідка й отримання відеозаписів були достатньо обґрунтованими та могли пролити додаткове світло на послідовність подій. Водночас національні суди, відмовляючи в дослідженні цих доказів, не здійснили суттєвої оцінки їх доказової сили та не навели належних підстав для відхилення відповідних клопотань. Також ЄСПЛ врахував, що рішення про визнання винним по суті ґрунтувалося на показаннях поліцейського, який затримав заявника, а результат справи залежав від того, чиї свідчення – поліцейського або заявника – вважати достовірними. За таких обставин відмова заслухати свідка захисту в поєднанні з відмовою отримати об’єктивні відеодокази суттєво обмежила можливість захисту ефективно оскаржити версію подій сторони обвинувачення. ЄСПЛ дійшов висновку, що національні суди не провели справжнього розгляду релевантності запропонованих доказів і не надали достатніх підстав для відмови у їх отриманні та розгляді, що порушило загальну справедливість судового розгляду.  Тож ЄСПЛ констатував порушення пунктів 1 та 3 (d) ст.6 Конвенції.  Нагадуємо, що з усіма оглядами практики ЄСПЛ, які підготував Верховний Суд, можна ознайомитися за посиланням: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pokazniki-diyalnosti/analiz/.

​Формальне подання боржником позовів та застосування санкцій до його кінцевого бенефіціарного власника не є перешкодою для відкриття провадження у справі про банкрутство – КГС ВССам лише факт існування ініційованих боржником судових спорів про визнання припиненими зобов’язань за кредитним договором та визнання його недійсним, за обставин визнання ним цієї кредитної заборгованості в межах відкритої процедури превентивної реструктуризації, не є достатньою підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство боржника за заявою банку, оскільки не свідчить про наявність між сторонами сутнісного спору про право в розумінні положень ч. 6 ст. 39 КУзПБ. Крім того, наявність в особи, щодо якої застосовано санкції, статусу кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи – боржника не є достатньою підставою для висновку про неприпустимість відкриття провадження у справі про банкрутство такої юридичної особи. Такого висновку дійшла колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Детальніше

​Огляд судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за липень 2026 року В огляді відображено важливі правові позиції з кримінального та кримінального процесуального права. У сфері кримінального права зроблено висновки про те, що:– кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України, може бути вчинене лише особою, яка має статус військовозобов’язаного або резервіста і перебуває на військовому обліку, тобто є спеціальним суб’єктом. Особа, яку закон звільнив від військового обов’язку, не може нести кримінальну відповідальність за ухилення від мобілізації. В особи, яка законно виключена з військового обліку, відсутній також юридичний обов’язок проходити процедуру призову, у тому числі повторно проходити військово-лікарську комісію. У сфері кримінального процесуального права зазначено, що:– у разі, якщо суд установив наявність підстав для відшкодування шкоди, передбачених приписами ч. 1 ст. 1172 ЦК України, належним відповідачем є юридична або фізична особа – роботодавець працівника (службовця), який заподіяв шкоду, а не держава; – проведення огляду VIP-кімнати для переговорів у відділенні банку не обмежує та не порушує прав на невтручання в особисте чи сімейне життя, а також на недоторканність житла чи іншого володіння осіб, щодо яких така слідча дія проводиться.