Я вчила доньку плести макраме. Колись у дитинстві, ще у школі, займалася в гуртку. Плела чудернацьких тваринок, якісь панно. Показувала доньці вузлики й дивувалася, як руки все пам'ятають. Це дуже наочний приклад того, що називають процедурною, або імпліцитною, пам'яттю - пам'яттю тіла.Коли ми лише навчаємося нової навички, активно працюють префронтальна кора та гіпокамп. Ми свідомо контролюємо кожен крок: цю нитку сюди, цю зверху, ця обіймає нижню, ця протягується крізь петлю… Це потребує багато уваги й робочої пам'яті. Ми втомлюємося.Але коли ми багато разів повторюємо дію - зав'язуємо вузли чи шнурки, їздимо на велосипеді, друкуємо на клавіатурі, граємо на музичному інструменті, мозок поступово все менше контролює кожен окремий рух. Навичка автоматизується. На її виконання потрібно значно менше свідомої уваги й енергії. Керування все  більше забезпечують базальні ганглії (вони відповідають за формування звичок і послідовностей дій - наприклад, допомагають запам'ятовувати рухи в танці) та мозочок (він відповідає за точність, координацію й часову узгодженість рухів).Наш мозок дуже заощадливий. Взагалі, трохи жлобеня. 😊 Якщо якусь дію можна виконувати автоматично, він з радістю передає її автопілоту. Це іноді називають економікою мозку: те, що вже засвоєно, виконується майже без участі свідомого контролю, залишаючи сили та увагу для нового, несподіваного й творчого.Але тут є підвох. На автопілот можуть передаватись не лише рухи. Автоматичними стають і наші емоційні реакції, способи захищатися, відповідати на критику, довіряти чи насторожуватися. Іноді це дуже допомагає. А іноді саме ці автоматизми ми й приходимо змінювати в терапію.…Я зовсім не пам'ятала, як зав'язується чи називається конкретний вузол. Але руки почали робити це самі. Разом із рухами повернулося якесь дуже давнє відчуття. Я згадала себе школяркою. З двома смішними кісками. Такий собі коник-стрибунець.Які дії у вас творчі - автоматичні, коли руки - ноги пам'ятають? Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз