Я сьогодні почала читати книжку про моделі травмостійкості. Вона починається легендою про Пандору. І там було те, на що я чомусь раніше не звертала уваги."Духа надії звали Елпіс. Зевс замкнув її разом з іншими духами в посудині, яку довірив стерегти першій жінці — Пандорі. Коли Пандора відкрила посудину, всі духи вилетіли звідти, окрім Елпіс - Надії. Вона залишилась втішати людство"Навіть у часи, коли навколо темно й страшно - Надія залишилась.Ми не знаємо, що саме, за легендою, Зевс заховав у тому глеку. (Скринька - це вже була помилка перекладу). Філософи, письменники й художники століттями «додавали» до посудини те, що вважали злом своєї епохи. Середньовіччя додало гріхи. Ренесанс - пристрасті. Романтики - «темні» емоції.І ось чому саме Надія залишилась на дні - теж відкрите питання.Це дар людям, щоб пережити складні часи?Чи частина випробування, що може відбирати сили й змушувати сподіватись даремно?Мабуть, надія без зачарування - стає силою.А надія, що перетворюється лише на марення, може ставати частиною розчарування.Нехай на денці кожного важкого дня завжди залишається дух надії. Книга, якщо ви захочете почитати - "Як розвинути життєстійкість". видавництво ВіватДоброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз