Старий Лев | Ми колись жили тут» Маркус КліверУ своєму відгуку на гудрідз Ярослава ...

«Ми колись жили тут» Маркус КліверУ своєму відгуку на гудрідз Ярослава Стріха дуже влучно формулює основний сюжет і оцей горорний гачок книги:найкоротше справді страшне горорне оповідання в інтернетах: «Уяви, що ти вчиш уроки у своїй кімнаті, аж тут мама гукає тебе з кухні. Ти рушаєш в напрямку кухні, але з маминої кімнати в цей час долинає її наляканий голос: не ходи туди, я теж це чула, це не я».  За сюжетом пара зумерок купує занедбаний будинок десь у глушині для реставрації і перепродажу (привіт, серіальна адаптація «Привидів Дому на Пагорбі»). Про цей момент навіть у самій книзі є жарт, що те, що у зумерів є гроші на будинок видається вже як щось надприродне. Одна з дівчат, Єва, явно має тривожний розлад, також досвід панічних атак, вона багато тривожиться, думає, катастрофізує. Її партнерка Чарлі натомість дуже прямолінійна, щира, пробивна. І ось одного дня надвечір у дверях будинку зʼявляється родина: батьки і троє дітей. Батько Томас розповідає, що провів дитинство у цьому домі і перед переїздом на захід хотів би зробити швидку екскурсію родині, 15 хвилин. Трошки незручно, хочеться відмовити, а не впускати незнайомців у свій простір, але Єва погоджується, хоч і тривожиться. Ну, власне, тут і закручується.Мені сподобалось, що більшість історії виглядає доволі природньо й правдоподібно. Так, родина Томаса релігійна, але досить звичайна, так, їх машини не видно на підʼїзній доріжці, але вона ж он там, за рогом, так, вони обіцяли всього 15 хв, але затримаються цілком виправдано. І це створює постійне фонове тривожне відчуття, таку підозру, яку довгий час розвіює абсолютне буденне пояснення. Як я писала вище, тривожна, трошки параноїдальна, клаустрофобна історія. Тут починаєш сумніватися у всьому, перестаєш довіряти собі, своїй памʼяті та навіть зору, світ, який тебе газлайтить, а ти поволі піддаєшся цьому.Мені сподобалось, тому що мені було страшнувато, цікаво, читалось швидко. Так, є моменти (якщо подумати і багатенько), які не отримали пояснення чи розвитку. Є відкритий фінал. Але книга мене розважила, розтривожила, тож я не прискіпуюсь. До речі, це один з тих виняткових моментів, коли я можу уявити її на якомусь книжковому клубі, тут є простір для теорій та гіпотез. Тому трошки полоскотати нерви декілька вечорів – дуже навіть може бути. Українською буквально ось вийшла у Видавництва Старого лева. Тепер хочеться щось таке страшненьке подивитися, все не дійду ніяк до Something Very Bad Is Going to Happen на нетфліксі.