Старий Лев | Амадока - Софія АндруховичОдразу, мабуть, варто уточнити, що я вважаю ...

Амадока - Софія АндруховичОдразу, мабуть, варто уточнити, що я вважаю себе однозначно фанаткою творчості пані Софії. Те, що я в неї вже читала, мене занурювало (а інколи - і носом макало) в наче інший вимір, сповнений чуттєвості і деталізації. І так, це буде, мабуть, один з найважчих відгуків за весь час, поки я цей канал веду - як мінімум бо зібрати всі думки після того товстунця доволі важкувато. Та я спробую. #топ_взагалі - але трохи за іншими критеріями, бо слово "сподобалось" тут має трохи інший відтінок, ніж зазвичай.Про що ця книга? Про військового без памʼяті? Про дівну любов, що межує зі співзалежністю? Про самотність у великій квартирі на Подолі? Про заборонене кохання з донькою НКВДіста? Про знищення євреїв німцями в Бучачі? Про загадкового скульптора, овіяного таємницями? Про єврейського мудреця? Про Домонтовича? Про Зерова? Про одну велику авантюру - чи то надто гуманну, чи то нелюдську?.. Якщо коротко - то і про все, вищезгадане, і не про нього - теж. Всього в книзі мені було занадто. Все було настільки висококонцентрованим, на нерві і заплутаним, що, здається, книга забрала в мене всі сили. Якось я пані Софії розказувала, що дуже часто її книги мені надто фізичні - бо я відчуваю описані нею запахи, тепло, холод, біль - ще одна причина, чому я розтягнула читання на 13 годин, і не всі з них були приємними. До того ж, відкриваючи її кожен день, не знала, яку історію я читатиму далі - нелінійність і стрібки по часу були неочікуванними і непрогнозованими.Та, після всієї болі, описаної там, пережитої кожним персонажем, що так чи інакше зʼявлялись в оповіді, і так чи інакше впливали на героїв - тепер почуття таке, наче доторкнулась до чогось, що значно більше за мене, і тепер вся ця сила мене просто давить до землі сильніше, за гравітацію, деконструює - але потім збирає знову. В щось таке саме - але трошки інше. В цілому, такий ефект маю часто від справді хороших книг, але після "Амадоки" він теж трохи відрізняється від всіх інших.Також офіційно можу сказати, що ще ніколи я так багато не гуглила впродовж читання. Не задавала так багато питань собі і книзі загалом. Не вишукувала джерел натхнення (наприклад, в одному шматку я настільки чітко почула Агеєву, що це просто не давало спокою - і, судячи з того, що пані Вірі було в кінці винесено подяку, то, мабуть, все вірно я почула). Загалом, книга лишила по собі більше питань, ніж відповідей - і так, думаю, теж має інколи бувати.Я правда не знаю, чи можу її рекомендувати. Вона важка - і текстом, і змістом, і фізичною вагою. Можу прямо сказати, що якихось алюзій я майже напевно не зрозуміла - і мені за це не соромно. Упевненою можу бути лише в двох фактах: а. Андрухович - моя богиня, і я нею захоплююсь (а нам же не завжди треба розуміти своїх божеств, вірно?) і б. я абсолютно точно не шкодую витраченого на цю книгу часу.