Софос

Днями ми з Поліною поїхали у Китайгород — невеличке село у 20 км від Кам'янець-Подільського. Саме там було віднайдено неабияку концентрацію лебединих мотивів у оздобленні парканів, фасадів та навіть криниць.Такий декор в глухій провінції був типовим у пізньорадянський час, оскільки дозволявся (разом з іншими народними символами: соняшником, калиною, лелекою тощо) і з одного боку хоч якось виділяв архітектуру на тлі невиразних одноманітних хат, а з іншої сторони перетворював спроби індивідуалізації на прояв конформізму. Використання одного образу благородного птаха, хоч і в різних варіаціях, вказує не стільки на його міфотворчу роль для мешканців села (Китайгород і лебеді ніяк не пов'язані легендами чи повір'ями), скільки демонструє певну сюжетну обмеженість, притаманну ізольованим громадам, а також вплив соціальної ієрархії. Одним словом, прихильність китайгородців до білокрилих пернатих стала несподіванкою, але не причиною візиту до цієї місцини. Нас зацікавила багата історія краю, стара архітектура і феноменальної краси природні пейзажі. Кому цікаво, обов'язково ознайомтеся з інформацією про локацію.Важко повірити, що нині поселення у 400 осіб ще у XVII ст. було містом з фортецею і потужним супутнім промислом. Протягом багатьох століть тут активно велася торгівля, про що свідчить збережений "чумацький шлях", який пролягає мисом унікальної геологічної пам'ятки — Китайгородського відслонення. На перший погляд звичайні скелі є одними із найповніших у світі розрізів відкладень палеозойської ери, де досі можна знайти скам'янілі рештки коралів, молюсків та зуби мегалодонів, яким мільйони років.На узвишші товтри, де розміщена стара частина селища, завдяки польським поміщикам з середини XVIII століття постали одночасно два храми: католицький (зберігся) та православний (знищений). Зайвим буде говорити наскільки дивовижна панорама на долину річки Тарнави відкривається з оглядового майданчику біля майже зниклих давніх цвинтарів — дивіться самі. Тож не дивно, що митці нерідко обирають Китайгород для пленерів (ми не виняток).Розповідати про цей загадковий край можна ще довго, але краще почитати статтю, а потім приїхати сюди у рамках відвідин Кам'янця, адже не Бакотою єдиною багаті землі дністровського Поділля.

Покровська церква у селі КожанкаМи продовжуємо нашу віртуальну подорож самобутніми пам'ятками Київщини і сьогодні на черзі населений пункт, що у різні часи встиг побувати і в епіцентрі козацьких повстань, і у власності польської шляхетської родини Браницьких. Мова йде про Кожанку — невеличке село у 18 км від Фастова на березі річки Кам'янка.Унікальність місцини обумовлена маловідомим, але добре збереженим автентичним Покровським дерев'яним храмом XVIII ст. Зазвичай такі давні святині переносять до музеїв народного побуту і архітектури, як це сталося, зокрема, у селі Пищики неподалік (у 1980-х Трьохсвятительська церква була розібрана і відновлена у Переяславі), однак у Кожанці споруда досі діюча, попри поважний вік. Справжній зразок народного сакрального зодчества звели у далекому 1758 році коштом фастівського полковника Микити Швачки, на честь якого у 1848 р. написав вірш сам Тарас Шевченко (пісня від "Кому Вниз"). Найбільшу цікавість викликають приземкуваті прості форми, відсутність барабанів під восьмигранними куполами, що робить силует споруди трохи незграбним, та суттєвий крен конструкції! Кут нахилу не менший, ніж у Пізанської вежі, але один цей дивовижний факт не перетворив Покровську церкву на туристичну мекку регіону. Храм неначе зліплений з дерев'яних хат, на які згори поклали три бані. Конструкція цілковито відчувається архаїчною і це викликає захоплення! "Сира" давня архітектура з незвичними декоративними елементами, в яких вгадуються дохристиянські мотиви, вказує на історико-культурну тяглість і зв'язок поколінь. Саме порушення канонів є однією з форм вираження ідентичності, яскраво проявляючись у гайдамацькій Покровській церкві. Попри ізольованість села від головних автомобільних трас, дістатись до пам'ятки зручно і дешево можна від Фастова на приміській електричці, попутно завітавши до сусідніх Трилісів, де на місцевому цвинтарі збереглися старовинні козацькі хрести.

Фастів — місто контрастівПоки аномальна спека плавить асфальт та мізки, ми вже у третій частині продовжуємо знайомство з найцікавішими локаціями маршруту Київщиною, який "Софос" розробив спеціально для першої виїзної екскурсії.Попереду нас чекав Фастів, відомий з давнини південний форпост на підступах до стольного граду Русі. З XVI ст. опиняється у власності поляків, які перетворюють населений пункт на осередок католицизму з кількома монастирями та костелами. Пізніше козацьке полкове місто і один з центрів гайдамацького руху. Такі історичні перипетії і сформують головні культурні пам'ятки Фастова, заради яких варто відвідати на подив не надто популярне серед туристів місце. А районному центру є чим дивувати гостей. Наприклад, однією з найдавніших на Київщині козацькою Покровською церквою (1740 р.). У народі її назвали на честь відомого полковника Семена Палія, який перетворив Фастів на власний добре укріплений маєток. Храму майже повністю вдалося зберегти свій автентичний вигляд, за винятком бляшаної лускатої покрівлі, що імітує гонт. Також лишилася невідреставрована оригінальна дзвіниця 1781 р. Враження, наче опиняєшся у музеї, де застигає час, однак святиня досі діюча, з цікавими розписами та різьбленими рельєфами. Поруч з територією церкви неможливо оминути увагою сучасні виробничі потужності фірми "Оболонь", які постали на місці корпусів старої броварні 1906 року. Напевно усі знають про славнозвісний "Zibert"? Так от, німецький підприємець Юліус Зіберт був першим, хто почав варити фастівське пиво, збудувавши завод на живописному березі річки Унава, з якого чудово видно головну архітектурну домінанту міста — Костел Воздвиження Святого Хреста. Католицький храм з київської жовтої цегли в нетипових осучаснених романо-готичних формах звели у 1911 році. Без перебільшення, це одна з найгарніших споруд еклектичного стилю в Україні, адже оздобленням фасаду бетонними горельєфами займався талановитий скульптор Еліо Саля — добрий друг відомого зодчого київського модерну Владислава Городецького.Насправді, Фастів дуже цікаве невеличке містечко, в якому, попри транзитний статус, достатньо атракцій для мандрівників: музей-вагон злуки УНР і ЗУНР, краєзнавчий музей, легендарне фастівське морозиво на вокзалі, комплекс садово-паркового мистецтва "Молодіжний", мозаїчне панно на Палаці Культури, Соборна площа — список можна доповнювати. Приїжджайте сюди на цілий день, хоч на електричці (25! грн в один бік), і ви точно не пожалкуєте!

Церкви у Боровій та МотовилівціА чи знали ви, що наша країна є абсолютним рекордсменом за кількістю дерев'яних храмів у світі? Всього їх налічують від 2500 до 3000 одиниць з урахуванням етнічних територій. Так от, буквально в 50 км від Києва на шляху до Фастова мені зустрілися цікаві дерев'яні пам'ятки — Церква Успіння Пресвятої Богородиці та Покровська церква. Обидві є чудовими зразками народної сакральної архітектури різних епох. Першу споруду в селі Борова було зведено у 1902 році як цвинтарну каплицю і добудовано у період нацистської окупації за сприяння місцевого деревообробного комбінату — один з небагатьох прикладів розширення конструкції релігійного призначення в Україні з часу створення СРСР. Груба яскраво помаранчева церква кубічних форм з восьмикутною банею, яка символізує вифлеємську зірку, що сповістила про радість народження Сина Божого. Покровський храм у Мотовилівці більш давній (1839 р.) і витончений. Святиня, наслідуючи традиції поліської школи зодчества, має тридільну форму. Фасад, оздоблений вертикальною шалівкою кольору небесної блакиті (символу Діви Марії), неодмінно привертає до себе увагу. Так само впадають у око трапецевидні вікна з простими геометричними наличниками — популярний елемент, запозичений архітекторами Українського Модерну. Взагалі, досліджуючи давню сакральну архітектуру, можна помітити як вона впливала на певні будівельні тенденції кінця ХІХ - поч. ХХ ст, надихаючи вітчизняних майстрів, що вдало переймали ті чи інші конструктивні або декоративні рішення для своїх авторських споруд, яких немало лишилося, зокрема, у столиці.