«Весна прийшла. Скасовано угоду.Вся Україна знову у вогні.Цвіте земля, задивлена в свободу.Аж навіть жити хочеться мені». Майже 50 років минуло з того часу, як Ліна Костенко написала «Марусю Чурай». Про події, які відбувалися у XVII столітті. Вчора на сцені наш театр переосмислив цей твір по-новому.Історія Гриця — історія кожної людини. Народився — любив — помер. І в цій любові якраз і пройшла уся тривалість життя. Коли легше воювати з ворогом, ніж протистояти рідній мамі, яка знає краще. Коли легше йти дорогою, яку тобі вже хтось проклав, ніж самому протоптувати криву й горбату стежку. Коли навіть після смерті ти живеш у спогадах тих, хто тебе любить.Нестабільність і страх за майбутнє, які мучили наш народ у часи Богдана Хмельницького, нікуди не зникли й нині. Вони досі забирають у кожного з нас опору. Вони досі змушують боротися не лише з ворогом, а й із самим собою.Найглибшими для мене були слова: «І лиш в домашньому бою ти втратив славу». Як важливо для кожного з нас мати підтримуюче оточення. Бо смерть настає не лише на війні.