дивіться, яке приїхало.брат отло (реальний бенедиктинський чернець, до речі, дуже плідний письменник, автор, зокрема, книги видінь і трактату про спокуси, які чигають на монахів) за вечерею непритомніє і падає під стіл, тягнучи за собою скатертину з усією заставою, їжа перекидається йому на голову, а коли брати приводять його до тями, бачить світло крізь кашу.власне, це і є перше речення роману: «крізь кашу я все одно бачив світло».але почала я це писати не через прикрий випадок отла, а через фразу, яку він думає, поки лежить у підвальній келії (куди по нього, схоже, і прийде смерть, але перед нею — видіння і спокуси) й дослухається до монастирських звуків поверхом вище. «наді мною човгає ногами брат. він іде з дорміторію до несесарію — ще один земний обов'язок».виявляється, що несесарій (necessarium) це таки оригінальне латинське слово на позначення вбиральні, зокрема монастирської. дуже точне — як і наш нужник (є також у болгарській, то, схоже, має цілком старослов'янське походження).#вечірнінотатки