якби валлійські закони х–хі століть досі діяли, то на цій фотографії були б не просто два чарівні сонні котики, а й кілька потенційних гусок.коти були важливим, навіть фундаментальним елементом середньовічних валлійських поселень: документ із х століття вказує, що «для законного поселення необхідні дев'ять будинків, один плуг, одна піч, одна маслоробка, один кіт, один півень, один бик і один пастух». звісно, найперша цінність котів була не в тому, що вони м'якенькі й радують серце, а в захисті збіжжя й усілякого іншого майна. то закон прописує й риси, які необхідні правильній киці: добре чути, ловити мишей, мати цілі кігті й зуби, могти сплодити наступні покоління і не з'їдати їх.за котів була встановлена фіксована ціна. від народження й до миті розплющення очей вони коштували одне пенні; від розплющення очей і до ловіння першої миші — два пенні; а коли вже зрозуміло, що з ловінням мишей у них проблем нема, — чотири пенні. якби виявилося, що проданому котові таки бракує якихось необхідних рис, то продавець мав би повернути покупцеві третину ціни (але не більше, бо характеристики кота — це тільки третина вартості, дві третини коштує сама котяча суть).і тепер — нарешті — ми підходимо до гусей. наступні пункти закону фіксують вартість іншої худобини: гуски й курки коштують по пенні, гусаки й півні — по два, а, наприклад, молодий бджолиний рій — шістнадцять (тобто коти не такі вже й дорогі; але все одно нема дурних їх на гусей міняти). в оцьому відео є ще трохи валлійських котячих законів, чарівних і корисних (щоправда, з покликаннями там якийсь хаос — або мені трапилося неправильне видання, у якому сторінки не збігаються).#вечірнінотатки #котофабрика