На графіку чітко проглядається тренд: ⁃ після досягнення пікових значень в понад 120 км на матч (Чорноморець та Олександрія) вже наприкінці 2024-го ⁃ команда лише одного разу пробила середній показник в 110.263 км навесні 2025-го (проти Зорі, поступаючись по ходу матчу, що стало мотивацією рухатися - 110.919)Навіть якщо додати 3,5-4 км вилученого в матчі проти Кривбасу Попова, то показник все одно не перевищить середній поріг інтенсивності. Ось це мене і турбує. Після не найбільш інтенсивних перших матчів квалів ЛЧ влітку (щось в районі ~101 км в шести матчах в середньому), команда в розпал УПЛ була в тонусі. Прослідковується чітке зростання від ледь 100 км в ЛЧ до 120 в УПЛ. Але після зимових зборів та двох ігор ЛЄ команда часто грала кволо та брала тривалі паузи в контексті інтенсивності впродовж гри.І там, і там в УПЛ грав переважно основний склад. Ті самі футболісти. Якась відчутна ротація відбувалася хіба в позиції ЛЗ, ЦЗ та ПВ. Невже «психологічне» усвідомлення близькості титулу настільки сильно впливає на бажання гравців рухатися на полі? Бражко, що грав ОП в першій половині сезону мав по 11.689 км за матч. Михайленко, який став основним після нового року - по 10.699 км.Давайте на прикладі одного гравця. Кабаєв, мабуть, ледь не єдиний для порівняння в УПЛ кандидат (Ванат та Буяльський хіба ще): ⁃ 10.908 км в перерахунку вже на 90 хвилин, бо Влада часто замінювали по ходу, до Нового року ⁃ 9.960 км в перерахунку на 90 хвилин на фініші, теж десь втрата кілометру Війна може тривати ще сезон. Може два. Ніхто не знає скільки. Логістика лишається складною. Два додаткові матчі в єврокубках після Нового року відміняти не збираються. Якщо після підготовки до них команда буде настільки фізично нестабільною на завершення чемпіонату, то це проблема над якою потрібно думати вже зараз. Але чи це повʼязано лише з мʼязами?Я більше схиляюся до версії, що гравці Динамо не настільки втомлені, щоб вимикатися на 20-40 хвилин впродовж кожної весняної гри. Бо історично вони завершують півріччя в «хорошому тонусі», зараз цього немає. В мене все більше аргументів говорити про наявність певної саморегуляції в гравців, коли вони краще розуміють де їм віддати на полі більше енергії, а де менше.Але не думайте, загалом усе це стосується не лише Динамо. Шахтар історично грає в низькоінтенсивний стоячий футбол в УПЛ, періодично збираючись на матчі ЛЧ. В цьому році ми бачимо, що лідерам Шахтаря з українським паспортом не стає сили банально поновити позиції в захисті при транзиціях суперників. Опорна зона постійно розкрита. Це вже система. Спроби ставити Матвієнка туди - це її визнання. Олександрія, що грає раз на тиждень в УПЛ - це вже теж проблема. Зараз в них купа низькоінтенсивних гравців, які не витримали конкурентності в Динамо. Що з ними станеться, коли додасться проблема з логістикою, тренувальним процесом та нестачею часу на відновлення? Чи витримають організми ветеранів Ковальця та Філіппова? Цієї весни ми бачили, що після 60 хвилини команда постійно знімає лідерів. Когось раніше, когось пізніше. Але зберігати бажану інтенсивність в Олександрії здатні зараз одиниці. Сюди враховуємо потенційну втрату 3-4 гравців, що зараз є обличчям команди. Прихід на їх місце 3-4 новачків. Ситуація не дуже оптимістична. І про це в команді треба думати ВЖЕ! Тож над фізичною підготовкою в умовах війни мають думати усі учасники єврокубків та усі потенційні контендери. Зараз в претендентів перед очима приклади Динамо та Шахтаря.P.S. Подяка Comparisonator за можливість статистично підтвердити те, що ловили очі впродовж сезону.#ДКмікроскоп #УПЛ