Telegram statistics channel - @skarbnyczka_istorij

Вже шостого жовтня цього року — новий цикл книжок про Остен Ард від Теда Вільямса! У нас його видає «Апріорі» — і наскільки знаю, зупинятись не планує 🧙🏻‍♂️ THE FIRST IN A NEW SERIESNew York Times bestselling Tad Williams delivers a thrilling new tale set in the legendary world of Osten Ard.A swashbuckling bandit and his band of misfit rebels navigate a kingdom menaced by dark sorcery and war in this fast-moving epic fantasyWith the old King of Hernystir’s health failing, warlords carve up the land and rival factions clash over the rightful heir. Into this chaos steps Flann, joined by allies both noble and common, to help the King’s one legitimate heir claim his father’s blessing and restore stability. But enemies, human and inhuman, stalk their every move, determined to end Flann’s quest before it begins.Packed with action, unforgettable characters, and the sweeping imagination that has made Tad Williams one of fantasy’s most beloved voices, this is Osten Ard as you’ve never seen it before!

🖤 Цьогорічного Міжнародного дня боротьби за права жінок відходжу від традиції розповідати про якусь конкретну письменницю — на цей раз зібрала для вас добірку надзвичайно цікавих панянок, які публікувалися в одному з найвідоміших журналів фантастики та жахів, Weird Tales.Ми часто говоримо про Кетрін Люсіль Мур чи Марґарет Сент-Клер, однак жінок, які були причетними до цього журналу, насправді ж значно більше (у цьому дописі, звичайно ж, також згадано далеко не всіх), тож розглянемо ще кілька імен, затьмарених своїми колегами чоловічої статі, але від цього не менш важливих та цікавих.🖋 Елі КолтерПсевдонім Мей Елізи Фрост, яка писала не тільки химерну прозу, а й вестерни (стрічка The Untamed Breed була натхнена її оповіданням Something to Brag About). Цей жанр був для жінки настільки великою пристрастю, що зі своїм першим чоловіком вона познайомилась, коли подала оголошення про пошук ковбоїв, із якими вона б могла поспілкуватися задля матеріалу для своїх нових історій.Першим оповіданням, опублікованим жінкою у Weird Tales, було Black Mask. У журнал вона подала близько шістнадцяти химерних історій, припинивши писати у 1952 році. Після розлучення із попереднім чоловіком, вона вийшла заміж за Ґленна Фаґалда, який також писав химерну прозу.Окрім письма жінка також грала на органі в кінотеатрі й заробляла собі на життя музикуванням на фортепіано, а ще любила поратися на своєму ранчо.🖋 Ґрей Ла СпінаҐрей дебютувала у Weird Tales із історією про магію вуду, The Tortoise Shell Cat. До цього Ґрей систематично публікувалася у виданні The Thrill Book, аж поки те не перестало видаватися.Жінка відіграла надзвичайно важливу роль на самому початку заснування Weird Tales, але на самій лишень химерній прозі не зосереджувалася: дописувала в жіночі журнали, писала «чоловічі» розважальні історії й експериментувала з жахами.Ґрей, окрім письма, ще працювала фотографкою у газеті, а також була офісною менеджеркою.🖋 Еверіл ВоррелДо того, як почати свою письменницьку кар’єру, вона працювала в уряді США секретаркою та стенографісткою, із годом навіть отримавши премію Альберта Ґаллатіна від Міністерства фінансів США за роки своєї роботи.Жінка опублікувалась у Weird Tales не менше, аніж дев’ятнадцять разів (іноді — під псевдонімами), тричі потрапивши на обкладинку. Одне з її оповідань, The Canal, опубліковане у 1927 році, навіть увійшло до серіалу-антології Рода Серлінґа Night Gallery. Це ж саме оповідання Говард Філіпс Лавкрафт вважав одним із найкращих, що коли-небудь публікувалися у Weird Tales.🖋 Мері Елізабет КонселманМері писала з раннього дитинства — у віці шести років вона продала свій перший вірш. Її роботи публікувалися у найрізноманітніших журналах: від Weird Tales і до The Saturday Evening Post. Деякі із її історій отримали своє висвітлення у шоу General Electric Theater, яке вів Рональд Рейґан.Її історії відрізнялися тим, що Мері намагалася не робити свої оповідки надто похмурими й песимістичними, «як у Г. Ф. Лавкрафта чи Кларка Ештона Сміта», а відтворювати «гелловінську моторошність старого-доброго "Чарівника країни Оз"».Мері також працювала репортеркою у The Birmingham News, а більшу частину життя прожила зі своїм чоловіком у домі на воді.📍А в коментарях діліться іменами своїх улюблених письменниць! Щиро дякуємо їм за натхнення та силу, із якою вони проторували шлях для дівчат сьогодення, які тепер можуть творити значно вільніше 🖤На світлині: Елі Колтер.

Володимир Аренєв — Пан малодобрийtl;dr Прочитала із великим задоволенням і всім рекомендую.Початок 17 століття, молодий Адам Ламперт (студент-медик і трохи поет) прибуває разом з батьком у гірняцьке містечко Штольні. Батько Адама — кат. І в Штольнях на нього чекає робота — страта вбивці. За вбитим ніхто з містян не плаче, бо він був, якщо чесно, людиною гнилою, як ті опорні сволоки в місцевих штреках (за які він і відповідав). Але вбивство є вбивство, вирок суду є вирок суду, і пан малодобрий править свій меч, щоб зробити все як треба. Однак для Адама ця справа надто дивна та незрозуміла, і він починає власне слідство — з обережністю слона в порцеляновій крамниці. Адам хоч хлопець і розумний, але не Шерлок Голмс, та й багато чого про місто та містян він не знає, і через це не раз потрапляє в небезпечні ситуації і часто почувається йолопом. Але, звісно, йому вдасться докопатися до істини, принаймні частково. Бо закони жанру 🙂Отже, це історичний детектив? Так, але все це відбувається у світі з альтернативною історією і — головне — з альтернативною метафізикою. І для мене саме метафізика була найцікавішим аспектом книжки, не детективна інтрига (але цю метафізику так щільно вплетено в детективну інтригу, що розділити одне від одного майже неможливо). У світі «Пана малодоброго» душу людини після смерті можна спіймати в спеціальний міх і зберігати там. Навіть чути її і розмовляти з нею — якщо ти з тих, хто має цю здібність. Чи то справжня жива душа, чи просто «залишкові вібрації ефіру» (як вважає Адам, людина науки)? А якщо душа не потрапила у душоміх, то залишається поруч з місцем смерті та не може знайти спокій (але ув’язнення в душоміху не те щоб виглядало кращою долею). І навколо цієї властивості душі побудована і релігія, і традиції, і життя загалом, починаючи з дрібничок.Звучить моторошно, та й книжка справді подекуди читається як горор — невпокоєні душі, закинуті шахти, голоси з-під землі. Але подекуди вона дуже затишна, і я навіть не можу пояснити, що її такою робить. Може, сам головний герой, чи його стосунки з батьком та дитячі спогади, а може, відьма пані Солька та її котик, а може, те, що серед героїв немає справжніх мудаків (епізодичних громил та мерця не рахуємо), і кожного та кожну можна зрозуміти.Важливе зауваження. Це не окремий роман! Так, історія вбивства в Штольнях розказана до кінця, але в фіналі раптом виявляється, що це все було лише прологом — для чогось більшого і важливішого. Це дуже інтригує, але й трохи бісить! Бо я негайнл хочу знати, що це за русини (Хміль, гм?), навіщо їм потрібні Адам та його батько і для кого ті срібні кулі. Авторе, пиши хутчій!#враження #прочитане2026 #українське #фентезі

У моєму шкільному дитинстві серед юннатів особливо цінувалися книжки кількох авторів. Беззаперечною рок-зіркою був, звісно, Джеральд Даррелл, а от на другому місці — так само беззаперечно — височів Джеймс Герріот, йоркширський ветеринар, який у своїх мемуарах з великою любов'ю й із добрим британським гумором описував випадки зі своєї практики. Вже пізніше я дізнався, що переклади, які ми читали, були дещо скорочені й відцензуровані, згодом почав збирати твори улюблених авторів англійською. (Екранізації ще тільки планую дивитись) А вчора завдяки видавництву "Апріорі" долучив до своєї різномастної колекції Герріота й перше українське видання. Долучив, прочитав перші розділи — і знаєте, наче повернувся в шкільні роки! Перекладати таких авторів складно, але, здається, тут усе вдалося і магія сталася. Тож щиро раджу, якщо ви ще раптом вагаєтеся! Наклад невеличкий, всього тисяча примірників, а видавничі плани, звісно ж, розповсюджуються на наступні томи Герріота, тож даймо відчути, що чекаємо на них!

В Empire вийшла нова стаття зі спільним інтерв'ю Джона Ріс-Девіса та Орландо Блума і... Ukraine (та Zelensky) mentioned!🇺🇦У першій частині статті йшлося про улюблений момент зйомок, на що Джон назвав момент з "Це все одно рахується за одного!", а Орландо — "Тільки не за бороду!" А ось вже в другій частині: Вам вручили вашу зброю на вечірці з нагоди завершення зйомок. Вона досі у вас?Блум: Звісно. Мій улюблений лук, яким я користувався протягом усіх зйомок, зламався в мій останній знімальний день.Ріс-Девіс: Дуже символічно.Блум: Мені навіть навернулися сльози. А потім, наприкінці хаки (каскадерська команда станцювала для мене абсолютно шалену хаку в мій останній день, і я розплакався як дитина) вони подарували мені мій другий лук. Обидва в мене.Ріс-Девіс: Я не скажу вам, де моя сокира, бо тоді до мене почнуть приходити гості. Оригінальний шолом Ґімлі десь пропав — мені довелося купити інший, щоб мати змогу інколи надягати його для інтерв’ю. Я хотів би попросити Wētā зробити мені репліку сокири, бо… ти ж зустрічався із Зеленським, так, в Україні?Блум: Так, я зустрічався із Зеленським.Ріс-Девіс: Я хотів би подарувати йому сокиру Ґімлі.Блум: Насправді йому не дозволено приймати такі речі. Я й сам хотів зробити щось подібне. Це політичний момент. Але сама ідея прекрасна. Зрештою, це ж антивоєнна історія. Як це класно знати, Ґімлі теж за нас!🥹#новини_фільмів #стаття

І повний список переможців: Переможцем у номінації «Найкраща прозова книга» стала книга «Гемінґвей нічого не знає» (Артур Дронь, Видавництво Старого Лева);У номінації «Найкраща книга публіцистики, нонфікшн» перемогла книга «Культурна колонізація. Cтрах, приниження та опір України в радянській імперії» (Радомир Мокрик, «Локальна історія»);Читайте також: Національний рейтинг Укрінформу «Книжковий інфобум-2025» оголосив довгий списокУ номінації «Найкраща книга для дітей та юнацтва» - «Музиканти. Четвертий дарунок» (Володимир Аренєв, Видавництво Старого Лева);У номінації «Найкраща поетична книга» - «Нічийний шафран» (Ярина Чорногуз, Meridian Czernowitz).У спеціальній номінації «Найкраща прозова книга. Вибір Укрінформу» переможцем стала книга «Вівці цілі» (Євгенія Кузнєцова, Видавництво Старого Лева);У номінації «Найкраща книга публіцистики, нонфікшн. Вибір Укрінформу» - «Не народжені для війни» (Артем Чапай, Видавництво ХХІ);У номінації «Найкраща книга для дітей та юнацтва. Вибір Укрінформу» - «Вершники дощу» (Катерина Штанко, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА);У номінація «Найкраща поетична книга. Вибір Укрінформу» - «Путівник по урвищу і околицях» (Марина Пономаренко, Видавництво Старого Лева).

🔔 ОСТАННЯ ДОБА ПЕРЕДПРОДАЖУ(книга прибула на склад на декілька днів раніше ☺️)Джеймс Герріот «Усі створіння – великі й малі»АнотаціяГерріот писав про тварин – братів наших менших – з такою любов’ю і таким теплим гумором, як мало кому вдавалося ні до нього, ні після. Та й їхні господарі – прості люди в провінції та селах – зазвичай, хоч і не завжди, викликають у читача симпатію та повагу. До цього видання увійшли збірки оповідань:🔷 «Якби ж вони могли говорити» 🔷 «Таке не повинно траплятися з ветеринаром» 🔷 три розділи з книги «Не варто чіпати ветеринарів».👨🏼‍⚕️ Про автора: Джеймс Герріот (1916–1995) – псевдонім Джеймса Альфреда Вайта, англійського ветеринара, чиї книжки про сільську ветеринарну практику виходили й виходять друком мільйонними накладами ось уже кілька десятиліть (загальний наклад становить понад 80 мільйонів). Українською мовою перекладено вперше.🍿За мотивами книги є однойменний серіал 2020 року. 🔵Переклала з англійської Соломія-Анна Мазур🔵Обкладинка Марії ГумецькоїВстигніть придбати за акційною ціною 🔥

🎉 «ДИТЯЧА КНИГА РОКУ BBC-2025» — «Вершники дощу» Каті Штанко!BBC News Ukrainian щойно оголосила переможців премії Книга року BBC-2025. Вітаємо Катерину Штанко — авторку і художницю цієї неймовірної книжки!🫶 Це вже друга перемога Катерини Штанко — у 2014 році вона отримала премію за свою першу прозову книжку «Дракони, вперед!»✏️«Ця книга пахне Кримом. З перших її сторінок ти відчуваєш щось дуже тепле і дуже болюче у грудях – саме там живе спогад про те, як колись можна було сісти на потяг у Києві та доїхати до Сімферополя, а потім на тролейбусі чи машині далі – на Південне узбережжя. І там поринути назад – у своє дитинство чи юність», —  написала в рецензії на книгу редакторка BBC News Україна та член журі Дитячої Книги року BBC Дарʼя Тарадай. ✏️«Цього разу юний герой не подорожує з драконами; натомість ми бачимо грозові хмари, що збираються над українськими землями на сході та півдні. У цій захопливій історії для дітей та підлітків поєднуються фантазія та реальність», — зазначила письменниця і член журі конкурсу Світлана Пиркало.📘 «Вершники дощу» — це новий роман визначної української ілюст­раторки, де вигадка межує з реальністю, де чесноти протистоять вадам, а бажання борються з почуттям обов’язку, — захоплять кожного, хто зануриться в цю бурхливу оповідь.Вимушені канікули Данила Теслі в Криму спочатку не обіцяли нічого цікавого, але несподівано перетворилися на захопливу пригоду. Данило випадково потрапляє в команду контролерів погоди — вершників дощу. Щоб стати справжнім вершником дощу, йому довелося подолати страх висоти, навчитися полю­вати на вітри, долати буревії, потоваришувати з відь­мами, джинами та мольфарами. Разом з іншими вершниками він захищатиме наше небо від зазіхань агресивних сусідів зі сходу.

Чимало письменників і письменниць служать у ЗСУ, на різних посадах, у різних обставинах. Та всі вони так чи інакше позбавлені можливості вести повноцінне письменницьке життя. Ті, з ким знайомий особисто, й пишуть значно менше та рідше, – з причин цілком зрозумілих… У День Збройних Сил згадайте про них, купуйте їхні книжки, читайте, обговорюйте. А втім – звісно, варто робити це й у всі інші дні року. Не відкладайте на завтра – просто тому, що саме сьогодні добрий відгук чи придбана книжка можуть бути надзвичайно важливими. З власного досвіду додам: коли запропонував школярам почитати й обговорити окремі твори наших авторів-військовослужбовців, це зайшло, і зайшло добре. Будемо далі з цим працювати… На фото кілька книжок, що були під рукою: одні вже прочитані, інші лише учора забрав з НП. В збірці Пузіка закладки, бо працювали з цими текстами на уроках. А ще додаю лінк на теку з книжковими каналами, на які раджу підписатися. Завдяки їм дізнаюся про новинки – в тому числі, про книжки наших військових.

2/2А тепер про Води глибокі, як небо Анни Бжезінської. Це кардинально протилежна книга у всіх практично аспектах. Це роман в оповіданнях, і йдеться в ньому власне про історію півострова, а не про якогось конкретного персонажа. Вона написана красномовною старомодною прозою, яка нагадала мені про книги Урсули Ле Ґвін і Патриції МакКілліп (чого її, до речі, у нас ще не видавали, я не розумію?). Ця книга це історія, легенда, казка і притча водночас. Перше оповідання, до речі, теж містить дракона, і під час його прочитання мені якраз вперше спала на думку Навола. Оповідання описують драматичну історію злету і падіння гегемонії чорнокнижників, які керують демонами, духами чи може ангелами; створюють дивних магічних істот, щоб служили їм; і точать безкінечні міжусобиці. І те, з якою багатогранністю і глибиною описаний цей світ фентезійної Італії, мене дуже вразило. Це і колиска древньої жорстокої магії, що тече в самій крові людей; це і місце, що потрохи стає серцем потужної монотеїстичної релігії. А найцікавіше, що обидві ці течії походять з одного і того ж джерела і різняться лише точкою зору. Води глибокі, як небо говорять дуже багато про людську натуру: про любов, страх смерті, заздрість, погорду, бажання, вірність і зрадливість, почуття вини і справедливості, про чесноти і пороки. Про те, як люди ділять інших на своїх і чужих, як зрештою кривдять і тих чужих, і своїх найближчих. Неймовірна книжка, важко було відірватись, і досі не можу перестати про неї думати. Коли вийде в видавництві Жорж, беріть і не сумнівайтесь. Також не можу не провести паралелей між Водами і Малазькою книгою полеглих Еріксона. Обидві більше концентруються на історії світу і цивілізації, ніж якихось конкретних арках персонажів. В обидвох персонажі це більше історичні постаті, трагічні, оброслі чутками, здогадками і міфами. І до того ж в Водах, як і в Малазі, присутня неймовірна жорстокість, щоправда менш яскраво описана, ніж у Еріксона. Стівен Еріксон - археолог-антрополог, а Анна Бжезінська - історикиня, що спеціалізується на Середньовіччі. І тепер я фанатка обох. 🤩Мій висновок такий, що звісно, яку з цих книг вибрати це питання смаку: чи вам подобається більше сучасна проза, чи старомодна; чи ви потребуєте мати розписаного персонажа, який везе на собі сюжет, чи ви можете читати оповідання, схожі на легенди, з дистанцією до персонажів. Але все ж на мою думку Навола дуже багатьма словами каже не так вже й багато. В ній ця фантастична Італія має лише кілька зрізів, деякі з них досить гротескні. Ціла книга сконцентрована в голові однієї людини на добре і на зле. А Води глибокі, як небо навпаки в менш доступній формі подають більше змістів і нюансів, глобальну картину, синкретичний образ чарівної землі, оточеної звідусіль морем і небом, на якій проживають тим не менш дуже людські люди з усіма їх пороками і чеснотами. І насамкінець ще скажу про драконів. В Наволі драконяче око це МакҐаффін, в Водах глибоких, як небо дракон це дзеркало, в яке трохи страшно і соромно дивитись.