Скарбничка історій | Виявляється, сьогодні День котів! Як не запостити на честь такого свят...

Виявляється, сьогодні День котів! Як не запостити на честь такого свята уривочок із рукопису "Музиканти. Залізний вовк"? – А як гадаєш, – втрутився вовк, – що я зроблю з вами, якщо не випустите? – Благатимеш? Кричатимеш нам у спину різні прикрі – хоч почасти справедливі – слова? – Прокляну. – Щоб проклясти, треба знати імена. – Рудий, – зітхнув Мавр, – невже ти справді готовий його покинути? – Дякую, – сказав Рудий.– Дякую, – промовив вовк. – Та годі вам! – озлилася Нікса. – По-перше, Рудий – це не ім’я, і ви обоє це добре знаєте. По-друге, аби проклясти, ти маєш бути за крок від небуття. [...] – Шантаж – дешевий і ниций прийом, – відрубав Рудий. – І ніколи не спрацьовує з котами. Він очікував, що вовк обурюватиметься чи вмовлятиме, але той лише поклав голову на лапи і зітхнув: – Значить, Мисливиця все-таки перемогла. Так чи сяк – а тут мені й смерть. – Мисливиця? – Відома також як Дівиця, Срібролука, Повелителька ланей, яструбів і перепілок, а ще… – Зажди-но, то ти встиг наплювати в борщ одній із Міцних? – Тебе це лякає? – Маніпулятивне питання. І тому хочу окремо зазначити, що моє рішення визріло не під його впливом – і також не під впливом твоїх погроз, продиктованих, вочевидь, відчайдушним становищем, у якому ти опинився. Рудий зробив паузу. Вовк уважно стежив за ним бурштиновими очима. – Я не змінив своєї думки і досі вважаю, що випускати голодного хижака з клітки – невиправданий ризик. Однак ніде правди діти: ми не якісь там люди, щоб прирікати живу душу на голодну смерть.