Я бував у понад 20 країнах. В деяких з них неодноразово. Деякі з них я полюбив, деякі ні. Деякі я хочу знову відвідати, деякі ні. В деяких я відчував гіркоту від того, що у нас не так. В деяких мені майже все було не так. В деяких обʼєктивно краще жити. В деяких лише так здається. В деяких живуть мої друзі. В деяких хочуть жити. Але.Кожного разу я хочу додому.Я хочу жити в Україні. Хочу щоб тут жили мої діти та онуки. Хочу щоб вони також любили цю країну і дбали про неї. Щоб дбали і любили. Бо коли любиш, то дбаєш. І коли дбаєш, то любиш ще більше. Бо твоє, бо вкладався.Хочу жити тут, хоча маю всі можливості жити в іншому місці. Навіть під час війни. Це нескладно пояснити, але для багатьох складно зрозуміти.Це геть не геройство і не камінь в чийсь город. І це не ідеалізації нашої держави та людей. У мене достатньо відкриті очі і достатньо розвинуте критичне мислення, аби побачити всі проблеми.Я просто люблю цей край і цей народ. Дім.І сьогодні я глибоко вдячний тим, хто захищає його Незалежність. Тим, хто віддав за неї життя. Хто дав можливість мені жити тут і, вірю, моїм дітям та онукам у майбутньому також.Молюся, щоб Господь зміцнив нас у продовженні боротьби за наше майбутнє тут, щоб наша віра не згасала, і щоб Він дав мир нашій зраненій, але сильній Україні 🇺🇦