Спілкуючись з багатьма людьми, я з цікавістю відкриваю наскільки багато  з нас «заточені» на єдино-правильний формат стосунків. Я і сама такою ж була, не усвідомлюючи цього.
 
Ми базово шукаємо класичний варіант сімʼї: чоловіка/дружину, в подальшому дітей і вважаємо, що можна (і правильно) бути щасливими виключно у цьому форматі, хоча іншого більшість, звісно, не пробували.
 
Цікаво, наскільки ми самі себе обмежуємо рамками, сповідуючи певні переконання. Людей, які дійсно близькі тобі по духу/цінностям/травмам, супер важко знайти. А тут, ми ще й «обрубаємо» таку добрячу вибірку, шукаючи лише особу протилежної статі, яка сповідує моногамію. Знали б ви скільки відмов ми зустрічаємо від жінок останні роки (проте, насправді, завжди) тільки тому, що «тріада» не вписується в їхнє розуміння «правильного» сімейного щастя. Я розумію всі причини, звісно. Просто мені таак сумно.. Скільки чудових досвідів обрубається, так і не почавшись.
 
А ще, цікаво те, що, якщо подивитись навколо, багато суспільноприйнятних, конвенційних сімей, насправді не вписуються в формат сімʼї, яку люди шукають. Проте, це мало хто помічає. Я знаю дуже багато сімей, які відрізняються від класичного «тато+мама+я», бо «так склались обставини», а не тому, що «ми так обрали».
 
Моя подружка 17 років прожила в одній квартирі з 3 жінками різних поколінь: мама, бабуся і прабабуся. Тата вона майже не знала. Майже так само зараз живе моя двоюрідна сестричка, з тією відмінністю, що з ними поряд мешкає тітка. А скільки молодих пар продовжують десятками років жити в одній хаті з батьками, бабусями-дідусями, і ростити дітей. Люди розлучаються, до глибокої старості не знаходять собі партнера, або вже й не бажаючи, бо болить занадто сильно, і знову вивозити те ж не хочеться. А скільки сімейних зрад, брехні ховається у «шафах». Проте, альтернативні варіанти, як комуни, поліаморія, тріади, гомосексуальні шлюби - це досі щось із розряду «збочення», тому такий варіант навіть не розглядається. Чому так? І чи зміниться це колись?