В моєму роду були м’ясники та торговці.

Тим часом як у 99,9% українців у ДНК збережений плейбук фермерства.

Мені вічно кортить продати щось, що погано лежить. То точно має бути в крові…

Більшість українських підприємців, з якими я перетинаюсь і працюю, будуть доїти свою корову, допоки вона може ходити.

Навіть якщо трави вже немає.

Навіть якщо залишилися дві травинки на полі. Навіть якщо їй немає чого пити.
Навіть якщо всі інші корови повимерли. Або всі корови вже стали роботами.

Вони все одно сподіватимуться:

Та трава зара виросте!!

Корова дасть молока, і буде і масло, і сметана, і вершки, і сир.
Заживемо!

Я здебільшого корову в піковому стані десь веду на базар або до мʼясника.

Подивитись скіко дають та скіки корів, курей отих модних з кльошами на лапах потім можна придбати.

Іноді я, звісно, промахуюся. Але частіше - ні.

І цікаво, індустрії можуть бути зовсім різними, а патерн фермера той самий: утримувати корову всіма силами й до останнього.

Бо якщо немає корови … який же я фермер?

👩‍🌾

Не бути фермером ?

😳

- такого варіанта плейбуку в ДНК не прописано.

А значить - страшно. Те, що не прописано, - темна, сіра зона.

Незрозуміло, що робити і ким бути.

Тому простіше туди не ходити.

І продовжувати доїти корову.