дорога моя дівчинко… ти зараз нічого не знаєш, але дуже хочеш і віриш, що знаєш усе правильно, краще за інших.Скоріш за все, ти права. У тебе є дар - бачити деякі аспекти світу й реальності раніше за інших.Це не означає, що ти завжди права і що не варто слухатися маму.Так сталося, що ти народилася біля урвища і завжди бачиш його раніше за інших.Коли ти зриватимеш голос у хрип, доводячи свою правоту, розуміючи, що на кону буквально життя - а вони відмахнуться, підуть до краю урвища і стрибнуть …тобі буде дуже гірко. Але ти навіть не встигнеш відчути цей біль. Він миттєво перетвориться на злість і дію.Щоб тебе нарешті почули, ти робитимеш божевільні речі й перші роки працюватимеш безбожно ночами, аби всі дізналися про урвище і почули тебе. Ніхто не зрозуміє, що насправді тобою рухає.Ти ще багато разів бачитимеш, як люди йдуть до урвища. Щоразу все тихіше кричатимеш їм - зупинись. А потім і зовсім байдуже махатимеш услід.До 37 ти зрозумієш, що на все є воля Бога, а ти не Бог. Ти доросла, шикарна жінка, мати й дружина - і скільки тут лишилося життя, щоб витрачати свій час на тих, хто йде до урвища?Твоє завдання - дивитися собі під ноги і вчасно звернути від свого урвища назад, у ліс, на галявину, до струмка.Іноді тебе питатимуть: - Саш, а що там далі, якщо я продовжу йти так, як зараз? І ти чесно скажеш: - там далі урвище, з якого не повертаються. Можна, звісно, йти вперед, але загалом розумно зупинитися і все зважити.У лісі ні фіга не рай 🙄🤡ведмеді, комарі, блискавки, здохнути можна будь-якої миті. Але проводжати душі до урвища 25 років - ось де пекло. Але з цим ти навчилася жити.Урвище не погане й не хороше. Воно просто є … і, як мурахи, теж виконує свою важливу функцію в екосистемі.А в лісі все постійно змінюється, часто з’являється нове життя, і сміх, і сонце.Я поки буду тут, у лісі. Перед урвищем я встановила великий дорожній знак і залишила свій вотсап. Хто захоче - пишіть.Можемо разом піти засмагати і жити далі.