☨ ГОРДІЄНКО ☨

Багато хотілося би сказати та написати. Я скажу і напишу. Але пізніше. Але зараз напишу так — світ був переможений дві тисячі років тому, і його форма існування «після» — проміжний етап між безсмертям, в тій чи іншій формі. Господь бачився нам яскравіше, його голос — гучнішим, в київських селах навесні 2022, в маріупольских підвалах, в тільки-но звільненому Лимані та деокупованому Херсоні.Нині може здатися, що Бог згортає цю партію, щоби почати іншу.Це хибна думка. Він все ще дихає розпеченим повітрям сірої зони, його голос акомпанує свисту FPV та розриву КАБів, і його серце наливається кровʼю за кожну ракету, яка влучила «не туди».Наші випробування стали складніші, але ми самі мусили стати складніші. Зрозуміти, що казкова ейфорія завжди навертаються у математичну калькуляцію, а бажання застрягнути у 2021, ігноруючи проектні проблеми нації, приведе нас на чергове роздоріжжя.Життя стало складнішим, умови гіршими. Це правда. Але чим гірші умови, тим ретельніше Бог спостерігає за тим, як поведе себе людина. І скільки у результаті залишиться Людей.

Тепер вже зрозуміло, чим і як все має закінчитись, можна не розказувати вам казки про «вічну війну», і про те що треба тільки «єбашити, як в 2022». Іронічно, але нашу думку з цього приводу просто не питають.Як би там не було, але з плином часу у більшості з нас притупиться травма війни, гіперболізуються романтичні спогади про перші півроку після 24.02., розіграється азарт помсти та туга за реваншем.Дуже «в тему» стануть українські філії відомих ПВК, закриті реакційні спільноти, українські військові спеціалісти, які будуть проповідувати поезію цієї війни в країнах Заходу. Чи буде реванш фактично? Не знаю. Але «Метаромантика» вистрілила вчасно, і ми виконаємо стратегічну задачу, яку перед собою поставили — наблизити формування художнього образу Великої війни. Ви самі цього захочете.Як би зараз не було складно, і скільки би жертв Україна не понесла, ніхто не запамʼятовує війни по корупційних скандалах, бусіках, байрактарщині та іншим ознакам часу, що вже проходить.Запамʼятають провали і перемоги, гідність і відразу — але все, що цікаве, і все, що повʼязано з війною безпосередньо.

Сакральним для воїнів всіх історичних періодів був процес захоплення ворожого символу. Апогей матеріальної компоненти цього процесу відбувся у період пізньої неокласики. Там, під грім гармат Аустерліца, Фрідланда, Ваграма, найбільш вдалі парубки заробляли собі повагу і славу, відбиваючи знамена із рук противника.З часом, символи тієї чи іншої сторони на полі бою втратили властивість таких, що гідно можна захопити. Війна забула істотну долю своєї сентиментальності.Втім, багато з нас відчували велику частку того, про що іде мова.Коли під твоє коригування відбувається довгоочікуваний "прильот" у розносячий твої позиції танчик, твій дрон залітає у натовп штурмової групи, скинута граната потрапляє, куди треба, і догорає виявлений тобою раніше командний пункт — ти відчуваєш щось схоже на те, що відчував раніше кавалерист, що "взяв" вороже знамено.Це відчуття, яке притаманно тільки війні. Це феєрія, вибух почуттів, який можна завернути у обгортку слів, але ти завжди будеш знати — це первісна емоція.І вона прекрасна. Чиста, непорочна, кристалізована у моменті — така, яка є, чесна і порядна.Цінуйте. ☨ ГОРДІЄНКО ☨