- І як тобі тобі книжка?- Не знаю. Тільки передмову прочитала. Але назва бісить…- Ну так чого ж і питаю. Назва бісяча… Випадок, коли назва бісить так, що аж тіпається око. Знаю, 🌟Човен єбалу не буде друкувати, але…Передмова багато чого пояснила, і деякі моменти хочу залишити тут…📌«…Добра література рідко потребує, щоб її втискали у прокрустове ложе жанрів чи журналістських форматів. «Столик.» — добра література…»📌«…в книжці найбільше, — переосмислення російського досвіду автора. Припускаю, що в українських читачів може зʼявитися спокуса швидких висновків.Мовляв, автор був залюблений у російську культуру й хороших росіян, а в час війни прозрів. І на тому слава Богу! Нічого нового.…»📌«…Решку не можна назвати наївним. Він дуже добре вивчив Росію і знає, на що спроможні росіяни. У своїх матеріалах з Росії він описував тоталітарну природу російської держави, концентрування влади в руках офіцерів КГБ, радість великої частини суспільства від кривавих воєн у Чечні чи Грузії...»Факт, про який у книжці не згадано: 2005 року, коли Павел жив у Москві, група чоловіків підстерегли його біля дому й побила так, що він опинився в лікарні. Найімовірніше, це був політичний злочин — помста польському громадянину за побиття росіян у Польщі. Такі «дипломатичні акції відплати» не відбуваються без участі спеціальних служб і без політичного благословення. 📌«…Автор їх знає. Вони приходили в гості, сідали на кухні й вели затяжні бесіди про гуманізм і свободу. Після початку великої війни й оприлюднення масових вбивств, які коїла та коїть російська армія в Україні, виявилося, що цих людей більше немає. А може, ніколи й не було…»Решка починає оповідь з опису жахіть у Бучі — ними й закінчує. Війна, а головно жахливі воєнні злочини росіян і страждання цивільного населення стали тригером і спонукали автора пропрацювати власні уявлення про людей, яких він знав.Руда стерлядь про книжки