Telegram statistics channel - @rozvidka_noem

Бажаю здоров’я, шановне воювачество та цивільні щасливі люди.Сьогодні у нас гостра соціальна тема, про яку зазвичай не прийнято говорити, щоб не псувати солідний імідж військовослужбовця.Хоча не зрозуміло, чим це псує, якщо ПТСР йде з пікселем в комплекті — бо, в першу чергу, ми — люди, вразливі до різних подразників, і в якийсь момент ми тут всі — ПТСРники.Натхненням на цей допис для мене став ряд історій, відео та відгуків, де цивільні чоловіки сміються: мовляв, закінчиться війна, військові приїдуть додому і почнеться повна торба.Дівчата не бажають спілкуватися з військовими чи будувати стосунки на підставі неадекватної поведінки.Я, канєшна, не психолог, не психотерапевт, а всього на всього володар фляги, що свище, і скоріше за все — це якраз те, що треба, щоб вести оповідання з середини.Я прекрасно розумію суть побоювань, розумію дівчат і переляканих чоловіків, які відчувають себе неповноцінними на фоні хуястих, бородатих чоловіків у пікселі.Скажу так: незважаючи на відносно важкий окопний лакшері лайф, мені здавалося, що флягу свою я зберіг.Бо спокійний як удав, не видаю ніяких емоцій. А згодом дізнався, що це є також знак, що фляга свище, бо закрився в собі й абсолютно апатичний.Але і нерви інколи себе проявляють на дрібничках.Тобто ознаки свисту маються, там ще багато ознак, але ж ми не у психотерапевта, щоб я вам тут відкривався.Ітого, нас безумовно чекають складні часи з поножовщиною, бійками та вибаченнями в інтернеті, бо військовослужбовці не отримують повноцінний курс декомпресії, а цивільний не вміє слідкувати за своєю мітлою.Ото й маємо.Коротше, якщо не хочете, щоб саме ви стали подразником, то знайте: у військового базовано загострене відчуття справедливості — бо це логічно, ми тут воюємо за все хороше проти всього поганого. І ще момент: я — в окопі, а ти — в спортзалі і так далі. Канєшна, мене буде їбати той факт, що дядьки гинули, а ти зʼібався в Польщу і зараз приїхав, щось качаєш.Тобто вам треба навчитися слідкувати за мітлою.Магія, яка допоможе уникнути багатьох конфліктів.Ніколи не знецінюйте дії військовослужбовця, пов’язані з війною.Ніколи не висміюйте його участь у бойових діях, типу «єбать, за який хуй ти там воював, дурачєлло?!»А взагалі ніколи не починайте заводити розмову про війну, якщо сам не скаже; а якщо каже сам — то тільки кивайте та ахуївайте, без своїх експертних, диванних коментарів, бо по-любому дасте в штангу.Якщо у військовослужбовця очевидно сильно свище фляга, а ви його жінка — тягніть до психолога/психіатра. Але вам потрібен профільний спеціаліст, не 20-річні піздючки з гуманітарного, не аматори, які отримали сертифікат в інтернеті, а серйозний фахівець, який спеціалізується на військовослужбовцях.Якщо це не ваш рідний чи близький — просто не провокуйте, не зайобуйте та не дойобуйте.Пам’ятайте, що до військовослужбовця має бути повага.Військовослужбовці, пам’ятайте, що зловживати повагою — не можна!Слідкуйте за мітлою як цивільні, так і військові — і все буде харашо.З кожним днем піксельних хуястих чоловіків все більше й більше, і нам треба навчитися правильно спілкуватися, щоб не скоїти поножовщину на підставі спору «чи було доцільно тримати Бахмут».Якщо ви військовиК або військовиЧКА відчуваєте, що фляга свище і не можете контролювати це, то йдіть до психотерапевта, в цьому нічого зашкварного немає. Лікуйтеся, браття та сестри, нам ще повертатися "порядок наводити". (Ну, ви поняли, типу, хлопці прийдуть — порядок наведуть😁)Написати нам | Мерч | Підтримати канал

Цей допис я носив у голові понад рік, але все ніяк не доходили руки написати. Та повірте — він вартий вашої уваги.Перше, що важливо закріпити в голові:я — людина з півдня.Все життя прожив на березі Дунаю, ніколи не покидаючи рідного гирла. Поки п’ять років тому не підписав контракт.Донбас зустрів мене розвантаженням БК на станції. Потім прямим шляхом на позиції. Нас віз бетер десантури. Була темна ніч, хуярив сильний сніг.У місто ми виїжджали рідко, але бригадні Миколи з ППД те й робили, що розповідали про ждунів і мільйон сєпарів, які нібито бігають по Мар’їнці й ріжуть військових.Але хочу зазначити:тоді, у Мар’їнці 2020–22 років, я жодного разу не зустрів ждуна.Я зустрічав йобнутих Микол, йобнутих бабок — але відкритих зрадників — ніколи.Я пам’ятаю дівчину з магазину МТС, яка жартувала, що не одружена. Пам’ятаю жінок-продавчинь, які вибирали для мене найсмачнішу курку до Нового року.Пам’ятаю касирку, яка пропустила мене повз чергу пенсіонерок — і жодна не сказала ні слова.Я пам’ятаю вокзал Констахи, через який ми з Мар’їнки їхали в Десну.Супермаркет, їдальню, пошук енергетиків — усюди доброзичливий персонал.Ніхто, ніколи не кричав нам, що ми уйобки.Ніхто, ніколи.Пам’ятаю перші заїзди на Донбас після Херсона.Так, під Херсоном люди варили борщі, але то був період звільнення — свято. Зараз, мабуть, не варять — бо війна стала буденністю.Знову Констаха, околиці Бахмута.Люди не змінилися. Вони не були надто добрими чи нав’язливими — просто людьми.Наче війна йшла не за 20 кілометрів.Так, грішки були — націнка, товар неякісний. Але хулі, я б теж заробляв, знаючи, що скоро доведеться їхати в чужі краї.І знову — ніхто, ніколи не бажав нам смерті, не виганяв, не палав ненавистю.Люди ставились терпляче, не вступаючи у конфлікт. Обмежувалися кухонними розмовами.24–25 рік.Дружківка, Краматорськ.Були йобнуті бабки, були йобнуті Миколи, які їх провокували.Але ненависті — не було.Я знаю силу-силенну патріотичної молоді, знаю людей, які змушені були виїхати з окупації, але залишились українцями.Я родом з півдня, і давно маю справу з Донбасом.І скажу чесно: я не відчуваю себе тут чужим. Не обмеженим, не особливим, не пригніченим.В незалежності від мови, кольору чи розміру хуя — я відчуваю себе вдома.Мені боляче.Боляче, що зникла Мар’їнка.Боляче, що зникає Констаха.Мене вбиває те, що зникає Дружківка.Так, я сюди приїхав, а не народився.Але мені важко — бо Донбас став близьким, рідним.Мені болить, що люди, які тут росли, кохались, будували, тепер тікають, рятуючи життя — і бачать свій дім лише у відео від ДСНС або з дронів.А ви тільки уявіть, як важко їм.Донбас — це не десь там.Не окрема республіка, не країна чужих і злих людей.Донбас — це наш дім.Наші люди. Наші терикони, наші села, наші діти й пенсіонери.Наші сталінки, наші хрущовки, наші посадки.Донбас — це не ракова пухлина країни.Донбас — це серце України.Серце, у якому вирує боротьба, любов, життя і смерть.Тут, страшною працею місцевих і приїжджих, виборюється нова сильна Україна.І рот їблись ті, хто каже, що тут одні ждуни.Я був у Буковелі, Києві, Одесі, Краматорську, Торецьку, Херсоні та Миколаєві— і всюди ставлення однакове.Усе інше — маячня.Не варто судити цілу область за крики однієї чи двох йобнутих бабок.Йобнуті є всюди — просто їх видно краще, ніж добрих і усміхнених.Амінь.Написати нам | Мерч | Підтримати канал

Ми не писали одразу про обмін,бо думали...Висвітлювати обміни дуже важливо, бо це не тільки підтримка тих, хто повернувся, але й подяка тим, хто проводив цю кропітку роботу.Тобто, щоб адекватно висвітлити обмін, треба написати допис, який зможе викликати емоції у тих, хто чекав, тих, хто повернувся, та тих, хто повертав.Ми вважаємо, що класичний допис "Україна обміняла 100 на 100, вітаємо вдома наших захисників" — абсолютно похуїстичний, зроблений на від'єбісь, без поваги. Бо людина, яка писала допис, навіть шматочком мозку не поворушила, щоб висловити повагу, окрім сухих скопійованих фраз.Ми так не хочемо.Ми не хочемо бути ними.Не хочемо висловлювати подяку сухим похуїзмом, бо це дуже важливе питання. Це підтримка тих, хто роками сидів у тортурах з надією повернутися. Сидів за ідею. За те, що вибрав нашу сторону. А також підтримка сімей, які вірно чекали свого захисника.Допис не має бути сухим та коротким.Панове, які були в полоні.Панове, які повертають людей з полону.Панове, які йдуть на складні задачі, розуміючи, що існує ризик потрапити в полон.Ви, безумовно ви - найкращі люди нашої країни. Безмежна повага до кожного з вас за вашу силу та витримку. Безмежна повага за ваш героїзм, бо попри всі випробування, ви залишилися людиною, яка вірить у справедливість.Диванам, ниючим в своєму положені, ніколи не зрозуміти, який шлях довелось пройти Вам, щоб той диван нив далі. Безумовно, ви - герої. Безумовно, герої ті, хто повертає вас. Безумовно, герої ті, хто чекав вас вдома. Бережіть їх, бо вони - найцінніше, що у вас є.Ми дякуємо вам за вашу мужність та силу. Ви для нас - взірці українця, бо попри всі тортури залишилися українцями. Ви - кращі серед нас.Український народ має до скону поважати кожного, хто пройшовши вогонь та біль, лишився вірним своєму серцю.Написати нам | Мерч | Підтримати канал

Хм, цікаво, якщо кацапів так дохуя, то чому у них в бій йдуть інваліди?Далі текст кацапа дослівно: Вот в таком виде отправляю мужа на фронт сейчас…Перелом коленной чашечки в 2 местах, разрыв связок, миниск в трухуЛечиться не дали, операцию сделать не дали. Две недели попыток выбить лечение ни к чему не привели, кроме угроз отправить в СОЧ в случае начала лечения. Колено похоже уже на фарш, слишком много времени упущено. Как реабилитолог очень хорошо понимаю последствия. Положенный отпуск - отказ, больничный - отказ. 🤦🏻‍♀️Министерство обороны делает инвалидов на берегу. Вопрос - зачем? Такое происходит повсеместно… Постоянно наблюдаю подобное. Это очень больно, это убивает весь патриотизм и веру в государство. И сделать с практикой отправки не долеченных бойцов ничего не возможно. Не получается. Бюрократия убивает все, а в это время ребят или в штурмы или в силу травм, они не могут в случае элементарной угрозы, во время и быстро выполнить необходимые действия чтобы себя спасти.Если с мужем, не дай Бог что случится, а вероятность очень высокая, виноваты будут не хохлы.У меня вопрос, товарищи командиры или кто там принимает такие решения в 1 танковой армии, 2 мотострелковой дивизии 15 полк, отправляющие наших ребят в таком состоянии на фронт - вы против кого воюете? У вас там какой-то лютейший треш происходит. Именно в этой бригаде. Постоянно!Вы это все зачем делайте? И как спиться то? Или совесть прое..на и продана? Пы. сы. Мне глубоко фиолетово на звания, должности и прикрытие жоп. Ресурсов и терпения хватит, в случае гибели, уничтожить каждую причастную тварь. Написати нам | Мерч | Підтримати канал

Найкраща порада, яку я б собі дав 5 років тому перед вступом у військо — це вчасно оцінити свої навички, витривалість та характер.Я йшов у військо на від'єбись, а би взяли. І це була дійсно помилка, бо взяли в безумовно найважчий рід військ — піхоту.Зараз я б качав всі можливі навички: від дрона до комп'ютера, від компуктера до лютого фізо, щоб виходити на рівень фахівців спецури чи хоча б розвідки.Піхота — то страх, сама по собі мотивація розвиватися, щоб за течією в неї не попасти.Не в образу піхоті. Це не означає, що піхота як проказа, просто піхота програна в карти і ій випадає найважчий шлях, який здатен пройти далеко не кожен. Для піхоти треба мати неймовірно великі яйця.Піхота штурмує, тримає, захищає, відбиває, копає, шиє, будує.Так, це роблять всі, але на відміну інших, піхота робить це 24/7 впродовж року, а не «Місяць поригав — два тижні відпочиваєш».Піхота бачить дім тільки під час щорічної відпустки. Піхота бачить щось, окрім війни тільки, коли виїжджає помитися. Піхота завжди воює. Бути піхотинцем означає обректи себе на вічну війну, де тільки шпиталь та могила є вашим реальним відпочинком, бо навіть вихід з позицій на декілька днів не дає гаранту на відпочинок. В цей час ви будете тягати брьовна, приймати БК та інше.Важливо вчасно оцінити свої можливості.Не хочешь ахуєвать? Не витягнеш? Вчись, ставай фахівцем, який буде необхідний на іншій посаді, а головне, фахівцем, якого не відправлять в піхоту через криві руки чи щось таке.Фахівців намагаються берегти. Найгірше, що ви можете для себе зробити — це піти у військо за течією, туди, куди направлять.Бо направлять вас туди, де ви можете просто фізично та психологічно не вивозити, а коли ви не здатні вивозити ті реалії, в які потрапили, то закінчується, як правило, дуже сумно у вигляді 3 чарівних чисел: 200, 300 та 500.Вчіться, не пливіть за течією, виховуйте в собі фахівця. І буде вам життя, буде вам адекватна служба.Ну а ті, хто за течією — щастя здоров'я, многіє лєта✊Написати нам | Мерч | Підтримати канал

Шановне панство, на жаль, через велику завантаженість службовими обов'язками, ми не встигаємо написати, які кацапи підараси за кожну подію, а подій багато.Зараз всі наші сили зосереджені на безпосередньому ґвалтуванню країни інвалідів та виродків. Можна написати мільйони слів, але вони не допоможуть так, як безпосередньо підтримка Збройних Сил.Саме тому, для тих, хто менше говорить, а більше бажає бачити вбитих та понівечених вафледронів, яким більше не допоможе еспумізан, ми лишаємо тут нашу аукціонну банку:https://send.monobank.ua/jar/8TEBSXtwLcА аукціонну саме для того, щоб ті, хто зараз кинув гримні, мав шанс виграти щось потужне з цього розіграшу. (В цьому місяці без приставок та айфонів, буде трошки інше, більш загальне, яке сподобається багатьом).Коротше, ось посилання, буде висіти до 30 червня. Можете висловити всю свою ненависть, яка обов'язково перетвориться в розкинуті по гілках тельбухи.А якщо не хочете на наш збір, то допоможіть іншим військовим. Часи слів давно пройшли. Настав час безпосереднього жорстокого вбивства та дюпу інвалідів під церквами та мечетями в країні гівна та палок.Написати нам | Мерч | Підтримати канал

А ви знали, що Збройні Сили є однією з найкумовських формувань в нашій країні?Ось вам елементарний приклад: Умовний командир бригади, займаючи посаду КБР, одразу підтягує свого заступника.Як тільки командир бригади відганяє свій строк, на його місце стає не один з самих ефективних комбатів чи начальників в бригаді, а підтягнутий заступник кентофарік, якому дуже тре посидіти на цій посаді, щоб підфармити плюшки та піти далі.Заступник підтягує такого самого заступника, КБР може ставити командирами батальйона своїх кентофаріків, які в свою чергу можуть бути зацікавленими не в розвитку батальйону як бойової одинці, а в посаді, на якій тре відсидіти, щоб піти вище.І так триває довга монархія поки когось не знімуть, або прийде той, хто передасть посаду ефективному начальнику, а не собутильніку.Кентофарік КБ ніколи не буде йти проти КБР і виконувати всі його накази. Тобто, якщо КБР захоче підфармити пару досягнень, накине БРку КБ. Той, розуміючи, що це шляпа, але не бажаючи суперечити кєнтушкє, прийме наказ та відправить людей на шляпу, бо в першу чергу він зацікавлений не в боєздатності батальйона, а в кар'єрі кєнтушкі, який і його потягне наверх.Що з цього маємо?Умовний командир умовного батальйона підняв свій батальйон в топ 1 бригади, але розуміючи, що йому тре йти вище, бажає зайняти посаду КБР, і, в цілому, він та людина, яка дійсно буде ефективна на цьому місті.Але КБР ставить на свою посаду кєнтофаріка заступника.Ображений комбат, розуміючи, що йому німа що тут тіряти, йде в іншу бригаду на посаду вище и ефективно там командує. В батальйоні починаються хвилювання. Всі умовно знають, хто буде комбат, бо це умовний заступник, який разом з колишнім комбатом піднімав батальйон впродовж років, особовий склад довіряє йому та бажає бачити саме його на посаді.Але КБР вирішує, що тре підтягнути кєнтофаріка.В свою чергу, заступник також ображається та йде в інший підрозділ.Батальйон починає висловлювати недовіру до нового керівництва, яке приходить з новими правилами, ламає старі працюючі системи, особовий склад йде в СЗЧ та через славетну 7020 йде в іншу бригаду.Саме так колись найефективніший батальйон перетворюється на місце, де суто фармлять вислугу на посаді та йдуть далі.Батальйон, бригада, рота і вище вище вище.Виходить, що ставлять вигідних кєнтофаріків, а не фахівців.І ніхто не планує щось робити з цією системою кумовства.Така хуйня, малята.Історія вигадана, співпадіння випадкові.Написати нам | Мерч | Підтримати канал

Ми так говоримо, бо у нас вже є готовий текст діда, слухайте.Кхе-кхе, дорогие росияне, пук-среньк.Чмоньк нас надули половцы, пук-среньк.Кхе-кхе, Запад хочет нас обмануть перемирием, кхе-кхе.Но мы кхе-кхе стерпим, и продолжим убивать своих мужиков, пук среньк.Кхе, как в анекдоте, арешник прилетел, он у нас есть, кхе пук среньк.Чмок чавк, мы обязательно достигнем целей, но я их забыл, поэтому вот вам новые цели, пук среньк.Запад! Запад! Деды воевали, кхе, а запад не благодарен, переписывают историю, пук среньк, неандертальцы креманьйонцов ебали, появилась россия, пук-среньк.Кхе кхе кхе, поменяйте телогрейку, кхе, кхе. Дорогие росияне, мы будем воевать до последнего кацапа, бо мне на старости скучно, но я в этом не виноват, виноват однополярный запад, кхе кхе, телогрейку дайте! Мы частично достигли целей, кхе, цели у нас пиздец, кхе, а я уже говорил, да? Кхе кхе, ну повторюсь, все, как в том анегдоте, про арешник, кхе акхе.Чавк чмок.Дорогие росияне, АЧП ДПЧ!Мы предлагали мир, украинцы нарушили, мы святые, кхе кхе, АЧП, надо депнуть на СВО ещё пол миллиона ваших мужиков, бо запад, пиздец коварный, кхе кхе!Написати нам | Мерч | Підтримати канал

«Прости, братан. Может, тебе это нравится, а я, понимаешь, а я жить хочу, жить жизнь!»Десь так мені казали мої однолітки, друзі та колишні однокласники, які при першому посиленні мобілізації прийняли для себе рішення втекти за кордон.Чи можу я їх принижувати через це?Не можу, бо то їхнє життя, вони хочуть жити, а я можу тільки поспостерігати або постібати.Вони втекли, бо хочуть жити. Але, спостерігаючи за їхнім життям впродовж року, зрозумів, що в мене життя більше, ніж у них разом узятих.Та й не тільки в мене, а й у всіх бойових тіпів мого віку, що прийняли рішення воювати.Яке життя у тих, хто пригав через річку?Світлини з кафешки, пиво під футбольчик, готує вечерю, на роботу пздує. Інколи раз на місяць може вийде на якусь природу.Дім, завод, дім, друзі, дім — тільки й дивишся, як намагаються жити життя на повну, знімаючи тікТоки з сірими, забаними після заводу обличчями.А що у нас? У тих, хто вибрав не життя жити, а війну воювати?Позавчора придбав першу гвинтівку — ходжу довольний, як слон, натираю малу, радію, що корч, у який вклав конську долю бойових, зміг проїхати від Донбасу до Буковелю без поломок, ще й назад зробе такий самий марафон без відригань запчастин.А там і рідний вайбовий Донбас, на якому наче з пропискою. Далі тірятись у потоці мультикамних чуваків та хйово пофарбованих машин.Скоро остаточно загоїться травма, і мене переведуть з тилової посади назад на марксмена.Буду їсти тушняк, ниряти в нори від дронів, та намагатись вцілити якусь мавпу, а по вечорах притискатись до побратима — але так, щоб не подумали, що ми пдори.Вирій задач: як затягти БК, як вирити, як зрізати, спиляти, зашити, нагріти, не пробати, а головне — не вмерти, але зробити так, щоб здох пдор.Не життя, а постійний рух.Мене не треба довго просити, щоб зробити — бо за любий двіж, окрім голодовки. Бо життя у нас таке: сьогодні лонгріди на ніч пишу (Саня, вибачай, знаю, що охвати падають, але завтра вже забуду), сьогодні лонгріди, а завтра — рефрижератор.Так якщо на горизонті є ризик рефрижератора, чому я маю себе обмежувати зараз?Чому маю обмежувати себе в їжі, одязі, емоціях та подіях?Хочу — зроблю! (У рамках закону та журналу техніки безпеки.)І це є життя — жити, жити, поки живеться.Жити не сидячи в квартирі, на заводі, а на повітрі, з потними чулувіками, які від щирого серця дістають «пекеч» і — тра-тра-тра.Купити мотоцикл, бо хочеться, купити корча, бо хочеться, поїхати в сраку країни, бо хочеться — робити все, що хочеться.Так, може, моя кача заплине через місяць, і я проживу на 40 років менше, ніж мої однолітки-втікачі.Може, в 26 мій край, але знаю точно: у свої 26 проживу більше, ніж вони за нудно протягнутих 70.Коли бачив безпосередньо смерть, коли відчув її подих раз за разом — тоді приходить усвідомлення, що таке життя і як його жити.Я розумію, що таке життя, розумію, як його жити, розумію, як не пожалкувати за втрачений час.А ваше життя, панове «Братан, мы хотим нормально жить», — абсолютно не розумію.Хіба можна жити у звуженому коридорі нудної роботи, квартири та телевізора з пивом?Ніякого адреналіну, ніяких емоцій.Одне суцільне виживання.Написати нам | Мерч | Підтримати канал

Не можемо себе назвати Яструбами війни, не можемо собі дозволити вимагати воювати "до останньої крові, до повного знищення РФ".Просто, відкриваєш СДД і бачиш списки загиблих і починає розйобувати на сльози.Дівчата 2004 року народження стають вдовами. Діти 22 року народження ніколи не побачуть свого тата. Загиблі чоловіки, на яких обривається весь рід, бо не встигли завести дітей.Це жах, панове. Не хочеться вимагати ще і ще стрілянини.Особливо, коли бачиш зайобані піхотні очі, які взагалі забули, що таке щастя та спокій.Хочеться додому. Хочеться, щоб ця їбана війна хоча б якось заспокоїлась.Але і розумієш, що не можна падати до того, що діти будуть питати, за що загинув їх батько.Не можна допустити того, щоб ці діти знову побачили війну. Не можна допустити, щоб вони були в небезпеці. Треба робити все можливе, щоб захистити майбутнє дітей, які втратили свого батька або мати. Бо це не чужі діти. Це наші діти, бо їх батьки загинули, щоб захистити нас та наших дітей.Треба робити все, аби ця країна більше ніколи не втопала в сльозах жінок, батьків та дітей.На жаль, ми стали заручниками ситуації, коли вимушені віддавати найдорожче. І ми не можемо вийти з ситуації по принципу "Просто перестати стріляти". Єдиний вихід — це "Стріляй влучніше та бережи себе".Кацап має отримати по зубах так сильно, щоб сам був згоден підписати все, аби тільки це скінчилося.Найстрашніше, що наразі можна почути — це слова маленької дитини «Мамо, а за шо загинув наш батько?»Це дійсно страшно. Не хочеться, щоб з часом ми і самі не змогли дати відповідь на це питання.Написати нам | Мерч | Підтримати канал