За весь нескінченний термін служби помітив одну чудову закономірність.

Ви як командир можете безкінечно розробляти план штурмових дій, виходу на позиції або їх утримання, можете задіювати безкінечну кількість ресурсів — хоч 100 «байрактарів», 500 «хаймарсів», тисячу дронів, — але ймовірність дати штангу все одно буде достатньо висока. А все через маленького негідника, який може затесатися серед бійців.

Дуже важливо вчасно виявити це маленьке гавнєцо та припісюнити його чи знайти йому заняття, яким ніхто не хоче займатися.
І цей негідник — ніхто інший, як панікер звичайний. Різниця між взводами, де є панікер, та взводами з бойовим лідером, колосальна.

Взвод із панікером має великий шанс не вийти, не дійти, боятися рухатися, застрягати, зависати та робити багато інших помилок, і все через панікера, який старанно дизморалить усіх оточуючих, посіявши в головах паніку, тим самим люди очкують, туплять, вмирають.

Бувало таке, що тіп боявся добігти до укриття, бо опудало позаду сиділо й накручувало, — так вони обоє за тим деревом і загинули.

Не брати панікера в десятки разів вигідніше та економніше, ніж брати: стріляти він усе одно не буде, як і копати, і йти.

Оце важливо враховувати. Я, як солдат звичайний, бачачи у своєму відділенні перед виїздом подібного персонажа, одразу просився йти окремо від нього, щоб оцео черв'ячело не жер мізки всю дорогу.

Не будьте, мужики, черв'яками — у черв'яка доля розписана навпіл: або 200-й, або 500-й, нормальними варіантами його шлях не закінчується. Дуже важливо вміти тримати себе в руках та допомагати іншим тримати себе в руках.

Саппорт |

Мерч |

Донат