У жанрі "Інформація для роздумів"Солодке зачарування постправдиМи все сильніше занурюємося у трясовину постправди. Вона видається універсальним знеболюючим, хоча насправді є небезпечною отрутою. Гірко бачити розслідування щодо зловживань у оборонно-промисловому комплексі у країні, яка не лише прожила Революцію Гідності з драматичними поворотами, але і практично довела спроможність вистояти під ударом екзистенційного ворога. Українці можуть все: одночасно вести екзистенційну війну проти Росії та нівелювати цінності, за які воюють кращі з наших громадян. Нівелювати заради власної вигоди на фоні страшної війни.Ми опинилися всередині національного парадоксу: вистоявши у 2022 році, громадяни України надто швидко повернулися до самовбивчого з’ясування відносин у форматі мирного життя задовго до призупинення бойових дій. Часто ми самі, власними діями чи бездіяльністю, створюємо живильне середовище для кремлівської пропаганди. Вкрай поганим виправданням є те, що Трамп та MAGA діють у подібний «девелоперський» спосіб. Впевнений, що мільйони українців не підозрюють, що «антикорупційний активізм», як і багато інших технологій соціального впливу, з’явився ще у пізньоєльцинській Росії, був вправно підхоплений та опанований російськими спецслужбами та використовується як таран проти України, Польщі, країн Балтії. Ніхто не винен, що «Велику шахівницю» Бжезінського у Москві читали набагато більш уважно, ніж у Вашингтоні чи Брюсселі, і роль України для європейської безпеки розуміють з особливим цинізмом. Чимало з нас пам’ятають фразу Леніна (можете мене критикувати за неспроможність декомунізувати свідомість до нуля) «Революція лише тоді чогось варта, коли вміє захищатися». Ви щось подібне про демократію чули? А про вищу освіту? Про суспільну стабільність в умовах війни?В Україні склалася ситуація паралельного знищення публічної репутації та перетворення громадського активізму на істину в останній інстанції. Часом ці процеси зливаються у сінергійному безсоромному екстазі. Якщо врахувати існування численних ліній поділу та великих суспільних сегментів, які випали з життя країни (зокрема, мільйони воєнних мігрантів), то виходить, що замість середнього класу у нас протягом понад 1500 днів інформаційний простір заповнюють боти та тролі. А Ви ще ніколи не потрапляли в ситуацію, коли доводили щось у соцмережах акаунту, якого не існує в природі? Заздрю.Невелика ілюстрація з особистих спорадичних спостережень ще довоєнних часів: практично у кожній постсоціалістичній країні за винятком України та Білорусі (у Росії я, даруйте, не був ніколи) людина з дипломом інженера, магістра, лікаря чи «простого» PhD воліє відобразити цей факт на табличці поряд з вхідними дверима до помешкання. А у нас? Ви знаєте відповідь, чи не так? «Будь як всі» - якщо дуже коротко. Чи є у мене готовий, «бронебійний» рецепт для позитивних перетворень тут і зараз? Ні, я навіть студентам своїм кажу, щоб вони не сприймали мене як істину в останній інстанції. Але брати участь у формуванні національних інтересів, творити критичне мислення та його інструменти, зрештою, вибачатися за помилки та розрізняти потребу у coup de grâce від спроможності бути людиною мені видається необхідним. Хоча б для виживання.