Про зброю але політичну. Від Парижу відчуття, ніби всі прокинулись рано, але так і не прокинулись по-справжньому. Говорили правильні слова, дивилися одне одному в очі, підписували папери. Але в повітрі висіла тиша, та сама, що з’являється, коли люди розуміють: рішення знову не тут.А десь за океаном Дональд Трамп просто показав, як це робиться. Венесуела. Без сентиментів. Без поезії. Просто дія. І коротке, майже побутове пояснення світу: це наша півкуля. І знаєте, проблема Європи не в тому, що вона слабка. Проблема в тому, що вона все ще питає дозволу бути сильною.Тому цього разу вона виглядала втомленою. Не розбитою, ні. Швидше навіть пригніченою. Як людина, яка розуміє, що більше не може жити за старими правилами, але ще не наважилась викинути старі речі.А час такий, що або ти обираєш радикальні кроки, або одного дня прокидаєшся і дізнаєшся, що вже живеш у чиїйсь півкулі.Незалежність, на жаль, не приходить із декларацій. Вона приходить із моменту, коли перестаєш питати, чи це зручно, бо всі знають що ти можеш дати по зубах.