Як відомо, я цікавлюся білорусько-українськими відносинами, які сьогодні швидше жевріють, ніж реально підтримуються.Одне з ключових питань - товарообіг, який у 2021 році перевищував 5 мільярдів доларів, а у 2024му скоротився до кількох десятків мільйонів доларів. Цифра все одно цікава, адже кордон Білорусі та України нагадує лінію фронту, щоправда, бойових дій після вигнання російських окупантів навесні 2022 року з Київщини, Чернігівщини та Житомирщини немає.Завдяки публікації журналіста Євгена Плінського я зрозумів, звідки взялася ця цифра. Українська компанія "Мономах", яка займається чаєм та кавою, доволі активно як для воєнного часу веде бізнес з Білоруссю, де її інтереси представляє компанія "Натур Текнолоджис". Специфіка бізнесу в Білорусі є такою, що вести його без "кришування" силовиками практично неможливо, отже, білоруський КГБ цілком в курсі "чайних справ".Проте це, за великим рахунком, не головне, адже між Білоруссю та Україною навіть зберігаються дипломатичні відносини. Проблема в іншому: Білорусь добрих десять років виступає посередником для транзиту до Росії підсанкційних товарів (хороший чай і справді на вагу золота). Для Росії чай - практично національний напій, після горілки, ясна річ. От тільки як тоді діяти, якщо чайна продукція, яку розфасував "Мономах" та постачає Силам оборони України, опиниться у пайках окупантів? Дуже дивний "чай на трьох" виходить, без ста грамів не розібратися. А якщо серйозно - то санкції, які накладає українська влада на тих, хто торгує з рф, мають бути і потужними, і показовими, щоб лише на чай з бутербродом грошей вистачало