Розповідь пошепки: Юлія Баткіліна | У кожному місті має бути своя легенда. Катакомби, в яких хтось заблука...

У кожному місті має бути своя легенда. Катакомби, в яких хтось заблукав іще з часів Другої світової, не їсть, не спить, не знає, в якій державі тепер опинився, мандрує катакомбами під унівеситетом, в метро чи десь на висілках, де печери лишили іще прийшлі вікінги чи святі. Часом бачить кошмари, часом перераховує уявні набої, бо справжні давно скінчилися, часом виходить на свіже повітря під зорями і марить речами, які були набагато смачніші в його дитинстві, а тепер хтозна, чи є ще на світі, якщо Друга світова пережила всіх своїх генералів (цього він теж не свідомий).А може, то була і не Друга, а просто якась там скіфська, птаха, миша, змія і п’ять стріл. Ось один цар ще звідтоді не може знайти виходу, а хто йому винен, що він не розуміє таких простих попереджень.У кожному місті є своя спалена школа, свій вокзал, у який прилетіло, свої меморіальні дошки, що волають про помсту, але того ніхто не чує, щоб не збожеволіти. У кожному місті мають бути короткі щасливі зустрічі, після яких іще більше болить, але тільки це й має значення, допоки Друга світова перетікає у Третю, а потім їх уже перестають нумерувати.У кожному місті має бути те, про що не говорять, що надає сил, навіть коли ти в це не віриш, що болить і лагодить зламане і болюче. Тоді байдуже, чи є у місті стіни, чи воно зараз існує у фізичному світі, де все не так, як має бути, де ніхто не розуміє жарту про птаху, змію і цю, як її, мишу.На землі має бути, наприклад, острів Зміїний, скинуті шкури, тонкі і прозорі на світло, отрута на кінчиках ікол, роздвоєні язики і рішучість. Все інше повені зносять, вони в цих місцях нереальні.І ось вирушають у темну дорогу своєї Незалежності. Мало хто в цю мить дивиться на годинник, і кажуть тільки ті речі, які ніхто не хоче бачити ані у підручнику, ані у своїх мемуарах, якщо пощастить їх написати. Лиш вічна земля під довгим небесним знаменом повільно розмотує пам’ять, пожбуривши в море свій острів Зміїний.