Розповідь пошепки: Юлія Баткіліна | Не з першого разу складали англійську мову,або математику, або трудове...

Не з першого разу складали англійську мову,або математику, або трудове виховання,вдивлялися у полуду оцю зимову,шкільна технічка цикорій собі заварювала.Історик приходив, солідний і бородатий,журнал відкривав, починав з середини списку.Казав, що найголовніше для нас – не дати,а пам’ятати: за всю історію людствалюдство жило у мирі всього три місяці,і цього часу достатньо, щоби повіситись,сховати в матрасі трохи чужої валюти,втекти світ за очі,може, підсидіти завуча,але розумієте, цього комариного пискуне вистачає, щоб народитися і померти,доживши при тому якихось притомних цифр,побудувати млина, вивчитися на медика,тим паче діждати онуків, такий вже цикл.Ніхто не хотів це слухати і складати.Зубрили дати.І забували дати. – Виходьте до дошки, що там Полтавська битва?Все з вами ясно, за що мені ці страждання.Казав, що історію треба дуже любити,як з варяг у греки, як із Мексики в Данію. – А ти не любиш навіть на вихід по булочку.Це не контрольна, це якийсь безкінечний саспенс.Тобі би варто подумати, про що ти турбуєшся,а то ще в бандерівці запишешся(записався).(Загинув)(Пропала на виїзді із Вовчанська)(Відповідала на всі “ну що ти?” мовчанкою)(Давно за кордоном) (І ще)(І ще за кордоном)(Поранені, але вимушені продовжувати)(Народжує. В цьому є безумовна надія) – Почекайте, дзвінок для учителя, не радійте.Він трошечки ватник, а ми всі трошечки довбні.На дошці рівняння, і всі в ньому невідомі.Плакати в підсобці іще не здалися цвілі:Лягайте ногами до вибуху, поки цілі.Історія розгортається, як судома.Якщо це кінець історії, він б’є, мов кінець бича.Будь ласка, сідайте. Нам це тепер вивчати.