Рогатинська міська рада

Сьогодні площа Роксолани зустріла захисника Віктора П’єкного, родом із Пукова. Людину, яка 12 років стояла на сторожі нашого спокою. Сина, брата, побратима … Чий голос більше не пролунає вдома. Він віддав життя, щоб жили інші.Штаб-сержант 94-го окремого протитанкового батальйону зенітно-кулеметного взводу Віктор П’єкний загинув від удару ворожої керованої авіаційної бомби поблизу Осикового на Донеччині.Віктор П’єкний не був випадковим у цій війні. Він завжди знав, що стане військовим, як і батько. Після служби в українському війську навчався у школі прапорщиків у Полтаві. Армійський шлях продовжив у частині, де служив його тато. Займав посаду начальника зміни телеграфної роти. Згодом працював у Державній службі охорони Донецької області та старшим кінологом у Львівській виправній колонії. До війни, яка увірвалася раптово…У 2014 році став добровольцем, воював у складі батальйону «Львів». Воїн із позивним «Прапор» бачив, як земля на сході України дихає вибухами, пройшов численні бої . Під час виходу з Дебальцевого отримав контузію, та це не зламало воїна — він залишився у строю. Згодом продовжив службу у 80-й десантно-штурмовій бригаді, став головним сержантом зенітно-кулеметного взводу 94-ї бригади. За мужність, самовідданість та успішне виконання бойових завдань Віктор П’єкний був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест». Та найвища нагорода, яку не вручають, — це пам’ять тих, хто вижив завдяки нашому захиснику.6 лютого 2026 року родина Героя отримала звістку. Спочатку — болісну надію: «зник безвісти», що тримала усіх між світами "є" й "більше немає", не давала оплакати до кінця. А потім - страшне сповіщення: «Загинув»...Квітневий день. Рогатин наповнюють сирени… Плачуть рідні й побратими. Місто та села громади мовчки стають на коліна, зустрічаючи Героя.... Вишні цвітуть. І цей цвіт сьогодні — не про весну. Він про пам’ять. Про біль мами й тата, який з ними назавжди. Про те, що кожна нова весна для нас вистояна чиїмось втраченим життям у бою.Віктор П’єкний. Назавжди у строю.Рогатинська міська рада висловлює щирі співчуття родині та побратимам полеглого захисника. Молимося разом із вами. Нехай Бог полегшить тягар утрати воїна — сина, брата, друга, Героя.

Посеред Великодньої радості в Рогатинську громаду приходить сумна звістка – додому на щиті повертається Воїн, голос якого став тишею, що болить. 💔🕯🇺🇦💙💛Він завжди бачив себе військовим, як батько, відчував - це його шлях. Щоправда, мріяв служити Батьківщині у мирний час. Та коли український світ затьмарився війною, без вагань і сумнівів став до лав захисників рідної землі. Був таким відважним, що сама смерть обминала його десятою дорогою. Довгих дванадцять років він мужньо боронив те, що любить і, здавалося, жодна куля не зможе спинити його битву. На жаль, війна і смерть одвічні супутниці. Остання приходить, коли її не ждеш, і тоді навіть найдосвідченіші і найбезстрашніші падають. Падають не тому, що здалися, а тому, що Бог обрав їх стати янголами - силою, яка захищає нас з небес.Повертається до отчого порога Віктор Михайлович П’єкний. Захисник народився 15 лютого 1978 року у селі Пуків на Рогатинщині. Згодом сім’я переїхала до Львова, де Віктор закінчив школу, училище. Зі слів ріднихдізнаємося, що після служби в українському війську, навчався у школі прапорщиків у Полтаві. Армійську долю продовжив у військовій частині, де служив його батько. Показав себе добрим спеціалістом: виконував обов’язки начальника зміни телеграфної роти. Пізніше життєва стежка круто повернула і закинула хлопця аж у Донецьку область, де знайшов своє кохання, одружився, працював у Державній службі охорони. Через п’ять років Віктор повертається до Львова і стає старшим кінологом у Львівській виправній колонії. Його серце прикипіло до ще однієї живої душі, друга – вівчарки. Разом з чотирилапим брали участь у змаганнях, здобували призові місця. Аж поки у двері не постукала війна.У 2014-ому став добровольцем, воював у складі батальйону «Львів». Воїн з позивним «Прапор» провів багато боїв у гарячих точках українського сходу. Під час виходу з Дебальцевого отримав контузію, та це не завадило захисникові тримати стрій. Адже він був тим, хто не здається - сміливим, відповідальним, за чию спину можна було сховатися, надійною опорою побратимам, яка прикриє в бою навіть ціною власного життя. Тож захисник продовжує бій з ворогом та свій власний герць зі смертю: у 80-тій десантно-штурмовій бригаді, головним сержантом зенітно-кулеметного взводу 94-тої бригади. «Не відступати» - було його девізом. За мужність, самовідданість, успішне виконання бойових завдань Віктор П’єкний був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ - «Золотий хрест».У свої неповні на дев’ять днів 48 років захисник мав багато планів. У найближчій перспективі – побувати вдома, у колі родини, а в недалекому майбутньому - здобути перемогу над ворогом і повернутися у мирне життя. Однак жодній з цих мрій так і не судилося збутися. 6 лютого 2026-того року родина військовослужбовця отримала страшну та водночас обнадійливу звістку, що їхній син Віктор зник безвісти. Проте невдовзі надію зруйнувало пекуче слово «загинув». Штаб-сержант 94-того окремого протитанкового батальйону зенітно-кулеметного взводу Віктор П’єкний отримав смертельні поранення внаслідок удару керованої ворожої авіаційної бомби біля населеного пункту Осикове Донецької області. Він загинув, але вповні виконав своє призначення Воїна, віддавши Батьківщині все, що мав. Без дорогого сина, чоловіка, брата залишились батьки, дружина, сестра. Та в серцях рідних він живий. Там, у найглибших закутках душі, упереміш з болем пульсує чиста любов до близької людини, світло життя якої раптово згасло. Бо любов сильніша за смерть, а жертва - вища за випробування.Рогатинська міська рада висловлює щирі слова співчуття родині загиблого Героя. Нехай наша молитва допоможе вам пережити цю непоправну втрату.🇺🇦🙏🕯Вічна слава і пам’ять захисникові, який віддав за нас своє життя.🇺🇦Траурний кортеж із тілом полеглого прибуде до Рогатина завтра, 15 квітня о 12:00 год.На центральній площі міста відбудеться панахида та прощання. Просимо жителів громади достойно зустріти Героя, який мав серце Воїна, готове померти заради Вітчизни.🙏🙏🙏

Сьогодні громада зустріне свого захисника💔🇺🇦🙏Є дні, коли війна не гримить вибухами. Не ріже небо сиренами. Вона просто дивиться в очі — тихо, прямо і безжально. І в цій тиші правда стає ще важчою. Сьогодні саме такий день... Додому повертається Василь Москаль-Дмитрів — уродженець села Данильче. Але повертається він у траурному кортежі, під прапором, за який боровся багато років.Життя нашого земляка обірвалося 9 березня 2026 року біля Косачівки на Чернігівщині. Доля розпорядилася жорстоко: Василь їхав додому, у відпустку.Війна увійшла в його життя ще у 2014 році. Тоді, коли Україна стала на захист своєї незалежності, Василь не залишився осторонь. Одним із перших став у стрій, віддавши захисту держави свої молоді роки. Служба в зоні АТО, східні рубежі — понад рік захисник бачив війну такою, якою її знають лише ті, хто стоїть на передовій.Згодом Василь Москаль-Дмитрів вирішив пов’язати своє життя з військовою справою остаточно. Підписав контракт і продовжив службу. У навчальному центрі в Старичах передавав бойовий досвід молодим бійцям, працював інструктором, допомагаючи готувати нове покоління захисників.За дванадцять років військової служби Василь Москаль-Дмитрів пройшов складний і непростий шлях. Це були роки бойових завдань, поранень, тривалого лікування, складних операцій в Україні та Німеччині. Його мужність і відданість державі були відзначені численними нагородами. Серед них — орден «За мужність» ІІІ ступеня, а також обласні відзнаки та грамоти за сумлінну службу.Сьогодні громада зустріне свого Захисника у мовчанні та скорботі. Бо інколи слова безсилі перед болем втрати. Люди вийдуть на вулиці міста і сіл Рогатинської громади, утворивши живий коридор — знак пошани, вдячності і пам’яті. Це буде тиха, але промовиста подяка воїну, який віддав Україні найцінніше — своє життя.🇺🇦🕯Траурний кортеж із тілом Героя прибуде до Рогатина орієнтовно о 13:30 год. На центральній площі міста відбудеться панахида та прощання. Після цього дорога пролягатиме до рідного села Данильче — туди, де він народився, зробив перші кроки, де жили його мрії та де у найтяжчі роки війни на нього чекали і за нього молилися.Саме там буде звершено чин парастасу та віддано останні земні почесті воїну.Ми не здатні полегшити біль, який сьогодні переживають його рідні, друзі та побратими. Але можемо бути поруч — у молитві, у пам’яті, у вдячності.Рогатинська громада висловлює найщиріші співчуття родині Захисника. Нехай Господь дасть Вам сили пережити цю втрату і огорне Вас своєю милістю у хвилини найтяжчого болю.Вічна пам’ять і слава Герою.

🇺🇦 Життя, яке пройшло крізь війну: пам’яті воїна Василя Миколайовича Москаля-ДмитріваІгор розповідав про старшого брата Василя. Його обличчя залишалося стриманим і спокійним. Та цей спокій був лише зовні. Очі видавали більше, ніж дозволяв собі сказати голос воїна. У них читалися біль, порожнеча й глибока втрата, яку важко прийняти серцю, що багато пережило на війні.Страшна звістка прийшла з Чернігівщини. Не стало брата, особливого «побратима», з яким Ігор пройшов найскладніше: дитячу трагедію - втрату матері, а також війну, що ще в молоді роки покликала обох братів на фронт…Сьогодні Рогатинська громада розділяє горе родини Москалів з приводу втрати сина, брата, онука, рідної людини — воїна Василя. Його життя обірвалося 9 березня 2026 року біля Косачівки на Чернігівщині — дорогою додому, у відпустку.Зі слів рідних відомо, що Василь Москаль-Дмитрів народився 17 вересня 1988 року в селі Данильче. З дитинства його доля була сповнена випробувань. У юному віці він пережив важку втрату: онкологія день за днем забирала життя мами Світлани. Після її смерті світ для двох братів звузився до батька, бабусі, тітки — і один одного.Саме бабуся Мирослава фактично замінила хлопцям матір: огортала турботою, берегла й підтримувала, як могла. Вона була готова прихилити для них небо, намагаючись дати тепло, якого так бракувало.У 1995 році наш земляк пішов до першого класу Калинівської ЗОШ. У 2004-му продовжив навчання у Рогатинському державному аграрному коледжі , де обрав фах ветеринара.Згодом пройшов строкову службу в армії — у танкових військах.У житті Василя з’явилася сім’я. Був батьком чотирьох дітей — Ірини, Святослава, Павла та Любомира. Любив спорт і техніку, багато працював, зокрема у сфері будівництва. У душі ж залишався тим самим жартівливим, енергійним і добрим хлопцем, який завжди підтримував і підставляв плече, коли комусь було важко.2014 рік приніс війну. Василь не вагався — став на захист України, віддавши їй свої молоді роки. АТО, східні рубежі… Понад рік він бачив війну такою, якою її знають лише захисники. Тож вирішив пов’язати своє майбутнє з військовою справою. Підписав контракт і продовжив службу. У Старичах передавав бойовий досвід молодим бійцям, працював інструктором. За ці 12 років пройшов непростий військовий шлях — із бойовими завданнями, пораненнями, лікуванням та складними операціями в Україні та Німеччині. Нагороджений численними відзнаками, серед яких орден «За мужність ІІІ ступеня» , обласні грамоти за сумлінну службу.Про це він говорив небагато. Просто робив свою справу - чесно і з серцем. Чернігівщина, Косачівка… Для родини Москалів ця позначка на карті відтепер назавжди пов’язана з болем втрати. Саме там зупинилося серце їхнього Василька — так його називали з дитинства.У пам’яті рідних він назавжди залишиться люблячим сином, братом і батьком. У пам’яті побратимів — надійним товаришем. Людиною, яка пройшла війну й залишила по собі добру згадку.Вічна пам’ять і слава українському воїну Василю Москалю-Дмитріву.Рогатинська міська рада висловлює щирі співчуття родині Захисника. Розділяємо Ваш біль і скорботу. Нехай Господь полегшить тягар цієї непоправної втрати.Назавжди в сторою.Про дату та час прощання з нашим Захисником буде повідомлено додатково.

🇺🇦🕯Завтра, 3 березня, громада зустріне Героя Володимира Гунчака Він не народився воїном — він народився сином. У його долонях спершу лежало нове життя, а згодом — зброя. Та війна прийшла до Володимира Гунчака через чорні вікна й спалені подвір’я Бучі, понівечені вулиці Ірпеня та Гостомеля. Він побачив їх під час робочої поїздки до деокупованих міст і вже не зміг повернутися до звичного життя.29 червня 2022 року Володимир Гунчак став у стрій — морський піхотинець 35-ї окремої бригади імені контрадмірала Михайла Остроградського. Молодший сержант опанував стихію безпілотників: FPV-камікадзе, скиди, «Баба Яга»… Для інших це лише техніка, а для його підрозділу «Птахи Мадяра» — тонка межа між ударом і порятунком. Херсонський і Донецький напрямки стали його дорогами, а почесні нагрудні знаки — «Сталевий хрест», «Золотий хрест», «Хрест Доблесті» — лише тихими свідками того, що наш захисник ішов туди, куди боязко дивитися.17 лютого ворожий дрон перетнув його небо на Добропільському напрямку Донецької області. Відтоді світ п'ятирічного синочка й найрідніших людей Володимира Гунчака став нестерпно страшним. Його сім’я віддала Україні найдорожче — не абстрактний подвиг, а живе серце, що билося для них і для нас.◾️ Завтра, 3 березня, орієнтовно об 11:30 Рогатин зустріне Героя востаннє. На площі Роксолани відбудеться панахида та прощання із захисником. Згодом дорога пролягатиме до рідного дому Героя — у Лучинці. У цей час просимо громаду просто бути поруч із родиною, яка втратила найдорожче. Вийти на вулиці міста й сіл і гідно зустріти нашого Захисника. Зі сльозою. З молитвою. З тишею, глибшою за будь-які слова.Захисник повертається додому.

🇺🇦У строю назавжди: пам’яті Степана СапсиСтрасний піст нагадує нам: після темряви приходить світло. Та світло не скасовує болю — воно вчить жити з ним і дивитися правді в очі. За цей тиждень наша громада вкотре стає перед страшною правдою війни. Під час хвилини мовчання ми вимовляємо ще одне ім’я — СТЕПАН САПСА. Ім’я, яке стало і болем, і світлом водночас.15 серпня 2025 року поблизу Андріївки-Клевцового Волноваського району Донецької області удар ворожого FPV-дрона обірвав життя нашого земляка — сержанта взводу другої мінометної батареї механізованого батальйону. І лише тепер родина може оплакати свого героя — не в тривожному чеканні дзвінка, а з гіркою певністю втрати.ℹ️ Зі слів рідних дізнаємося, що Степан Богданович Сапса народився 19 жовтня 1970 року в селі Помонята на Рогатинщині. Тут зробив перші кроки, зростав разом зі старшою сестрою Марією — в атмосфері праці та простоти. Закінчив Помонятську середню школу. Любив футбол — щирий, сільський, де перемогу вимірюють не кубками, а блиском в очах друзів. Мав призові місця на районних змаганнях, але ніколи не вихвалявся ними.У 1986–1988 роках навчався у Львівському вищому професійному політехнічному училищі за фахом фрезерувальника — ремеслу точності й витримки. З 1988 по 1990 рік проходив військову службу в Казахстані. Юнак із Прикарпаття серед безмежних степів — саме там особливо гостро відчув: дім – рідна Україна.У 1998 році разом із дружиною Русланою створив сім’ю. Того ж року народився син Іван, згодом — донька Марія. У 2004-му родина переїхала до Ходорова. Степан працював у будівельній сфері на приватних підприємствах — зводив оселі, що дарують людям відчуття безпеки. Він умів будувати не лише стіни, а й дружбу, просту людську радість. Рідні згадують його як доброзичливого, щирого, активного й товариського чоловіка.У грудні 2024 року нашого земляка мобілізували. Він служив сержантом взводу другої мінометної батареї механізованого батальйону на Донецькому напрямку у складі 5-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.Сучасна війна безжальна — вона приходить із неба, без обличчя. Та вибір людини завжди має обличчя. Вибір Степана був чітким — захищати.Його син Іван також стоїть на захисті України. Це болісна й водночас велична правда нашого часу: батько і син — в одному строю історії. У цьому — тиха сила українських родин, які не здаються.📍Поховають Степана Сапсу у вівторок, 3 березня, у Львові. Прощання із захисником відбудеться також у Рогатинській громаді.◾У понеділок, 2 березня:15:00 — панахида та прощання на площі Роксолани в Рогатині.16:00 — парастас на рідному подвір'ї в селі Помонята.◾У вівторок, 3 березня:8:30 — молитва в селі Помонятах. Після цього траурний кортеж вирушить до Львова, де віддадуть останні почесті.О 9:00 із села Помонята буде організовано автобус для всіх, хто бажає взяти участь у чині похорону.Щирі співчуття родині, близьким і побратимам Степана.Нехай Господь дарує вам силу пережити цей невимовний біль втрати.Світла пам’ять і вічна шана Герою🇺🇦🕯️.

Йому виповнився лише тридцять один. Війна забрала чоловіка у дружини, сина — у батьків, батька — у маленького хлопчика, який ще довго чекатиме знайомих кроків за дверима. Вона забрала його голос із дому. Та є речі, які війні не під силу знищити. Українські герої не «вимірюються» датами народження і смерті. Вони вимірюються тим, скільки світла залишили після себе. Володимир був людиною, для якої добра справа означала більше, ніж обіцянка. Людина честі. Людина дії. Для нього не існувало невирішуваних проблем — лише ті, що потребують часу і зусилля. А таких мало!І поки над Україною сходить сонце, поки в маленьких містах і селах прокидаються діти, які не знають, що таке окупація, — у кожному такому світанку є частка його неба. Неба Володимира Гунчака. Батька. Чоловіка. Захисника.Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким і побратимам Героя. Немає слів, які могли б умістити цей біль. Є лише тиша, що стає важкою, як камінь, і пам’ять, яка не дозволяє забути. Разом із Вами схиляємо голови в скорботі. Нехай Господь огорне Ваші серця тихою силою, дасть витримку пережити найтяжчі дні й збереже в душі теплий спомин про Володимира. Вічна пам’ять і Царство Небесне Герою.◾️Про дату та час прощання з нашим Захисником буде повідомлено додатково.

🤝Європейська хартія місцевого самоврядування передбачає необхідність ухвалення документа, що є головним в організації самоуправління. Таким документом є Статут громади, проєкт якого пропонується для громадського обговорення.🔷Наша громада це велика родина і, щоб у ній панували лад, справедливість і комфорт, потрібні правила, зрозумілі та обов’язкові для всіх. Статут територіальної громади — це і є такі правила. Це, по суті, головний документ нашої громади, наша власна “конституція”.✔️Запрошуємо до обговорення. 🔷Ознайомитись з проєктом Статуту Рогатинської міської територіальної громади можна на сайті Рогатинської міської ради у рубриці Консультації з громадськістю:👇https://rmtg.gov.ua/.../konsultatsiji-z.../184/8590🔻Свої думки та пропозиції можна подавати: - в електронному варіанті на електронну пошту: [email protected] за адресою: місто Рогатин, вул. Галицька, 65🔷Шановні мешканці громади, ви маєте можливість дізнатися про формування дієвих механізмів участі жителів у розв'язанні питань місцевого значення та здійснення громадського контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування. Чим більше людей знатиме про свої можливості, тим сильнішою та згуртованішою стане наша громада у своїх рішеннях та майбутньому розвитку.

🇺🇦🕯️16 лютого громада зустріне кортеж із тілом Героя — Тараса Льовкіна Війна мовчала рік і чотири місяці — у домі, де чекали на дзвінок. У телефоні, який більше не світився ім’ям «Тарас». У словах «зниклий безвісти», що не давали ні попрощатися, ні втратити надію до кінця.7 жовтня 2024 року 32-річний воїн Тарас Льовкін, стрілець відділення стрілецької роти, востаннє сказав: «Я повернувся з позиції».Це були прості слова. Вони не звучали як прощання…А далі — війна залишила порожнечу. І родина жила в цій тиші — між надією та висновками ДНК-експертизи, між молитвою і дзвінком з невідомого номера.Днями тіло захисника повернули додому після репатріації. Стало відомо: Луганщина, район Сватового. Поблизу Новоселівського він прийняв свій останній бій — там, де лінія фронту майже нерухома, але земля щодня приймає нові імена.Це не те повернення, про яке мріяли мати, брат і бабуся…Ми не можемо змінити того, що сталося поблизу Новоселівського.Та можемо бути поруч із родиною в найтяжчий час. Мовчки. Зі сльозами. З квітами. З молитвою. У скорботі й вдячності — на вулицях міста і сіл, якими проїде колона з воїном «на щиті».ℹ️Траурний кортеж із тілом Героя прибуде до Рогатина у понеділок,16 лютого, орієнтовно об 11:00 год.На центральній площі відбудеться панахида та прощання.Далі — дорога до рідного з дитинства села Загір’я. Тут звершать чин парастасу та віддадуть останні земні почесті.Висловлюємо щирі співчуття родині, друзям і побратимам.Хай Господь обійме вас у скорботі й дасть сили витримати біль, що не має ліку.

В Івано-Франківській області запроваджено спеціальний режим роботи фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осібУ зв’язку з тривалими відключеннями електропостачання, наслідками масованих ракетних обстрілів та очікуваним погіршенням погодних умов в області запроваджено спеціальний режим організації роботи фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб. На Прикарпатті працюють 103 фахівці із супроводу ветеранів, які перебувають на постійному контакті та готові оперативно реагувати на звернення.❗️Визначено відповідальну особу від обласної військової адміністрації для координації роботи в цілодобовому режимі:в.о. начальника відділу програм та соціальної підтримки ветеранів управління з питань ветеранської політики Івано-Франківської ОДА - Олена Возна093 756 76 38Нижче додаємо перелік фахівців із супроводу ветеранів та їх контактні телефони.❗️Якщо ви знаєте ветерана війни або членів його родини, які через складні погодні умови чи відключення електроенергії потребують невідкладної допомоги — просимо невідкладно звертатися до фахівців або обласного координатора.Просимо поширити цю інформацію, щоб вона якнайшвидше дійшла до тих, хто може потребувати підтримки. Працюємо, щоб кожен ветеран і його родина були не сам на сам із викликами.Перелік фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб в Рогатинська ТГ :Микитюк Галина Богданівна 0965599553, 0980317069Луцишин Віра Володимирівна 0679140187, 0980317069Партика Ірина Федорівна 0985270157, 0980317069