Рогатинська міська рада | Життєвий шлях ще однієї родини продовжується БЕЗ СИНА І БРАТАНа годинн...

🇺🇦🕯Життєвий шлях ще однієї родини продовжується БЕЗ СИНА І БРАТАНа годиннику далеко за північ. У відеозв’язку постать змученого, аж чорного від бруду воїна Івана. Скоро йому знову на позицію, але до останку він хоче поговорити з сестрою, ніби передчуває щось.Майже третя ночі. У месенджері Ірини з’являються ще два голосові повідомлення від брата. «Ніколи ж не відправляв голосових», – подумала схвильовано вона. Хіба могла тоді знати, що ті розмова й повідомлення від брата будуть останніми? А його фрази «Взимку мене тут не буде», «Сестро, я вмру молодим» – прозвучали як погляд у гірке майбутнє.Іван так і не встиг забрати посилку з дому, яку мав отримати через кілька днів після завершення завдання. Він також не написав традиційне: «Все добре» мамі.18 діб невідомості. 18 днів чекання і втрати ґрунту під ногами у рідних. Позиція на Куп’янському напрямку стала останньою для Івана Балацького. 23 січня наш земляк загинув внаслідок ворожого обстрілу в районі населеного пункту Першотравневе.Іван Іванович Балацький народився 6 липня 1991 року в селі Бабухів. Там зростав енергійним і досить жвавим хлопцем. У 1998-2007 роках навчався в місцевій школі, після закінчення якої вступив до Бурштинського коледжу за спеціальністю "кулінарія".Сестра Ірина згадує, що брат дуже любив готувати: «Під час служби в Закарпатті часто був за старшого на кухні – готував хлопцям щось смачне».З 2010 року Іван проходив строкову службу у транспортних військах. А з 2012-го до повномасштабного вторгнення працював охоронцем на Рогатинській птахофабриці.Проте перші дні війни не залишили Івана осторонь. 25 березня 2022 року він добровільно вирушив за своєю повісткою. На вмовляння рідних відповідав: «Мушу там бути, маю військову підготовку. Хто піде? Треба мені».Зі слів близьких людей також дізнаємося, що Іван служив у штурмовій бригаді «Вовки», воював на важких напрямках – у Бахмуті та Соледарі. У розмові сестра згадує обстріляну автівку брата, рубці на його тілі від осколків і важку контузію, отриману під час бойових дій.У грудні 2024 року воїн знову повернувся в стрій. Виконував обов’язки стрільця 1-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 1-го стрілецького батальйону. Цього разу – на складному нині Куп’янському напрямку.«Брат заспокоював мене, казав: “Тут простіше. Бахмут набагато страшніший був. Не боюся куль. Не переживай за мене, сестричко, я ж Бахмут пройшов, я щасливчик… Пильнуй дітей і маму, бо вона в нас одна”», – розповідає пані Ірина.За зовнішністю непосидючого й завжди усміхненого хлопця ховалася чуйна душа.«Коли я передавала щось на фронт, Іван завжди казав: “Я все маю, нічого не треба. Не витрачай кошти, у тебе діти, їм щось купи ”. А до племінників звертався не інакше, як “мої діти”».Своєї сім’ї Іван Балацький створити, на жаль, не встиг.У ніч перед виходом на позицію воїн телефонував багатьом близьким, зокрема найріднішій сестрі. Мабуть, щось підказував йому серце.На завданні « Кубик» теж залишився довше, щоб підтримати своїх побратимів. А в останній день дуже радів дитячому оберегу, який отримав від волонтерів. З цим браслетиком на руці Іван Балацький пішов у свій останній бій.Плаче мама… Її сльози пронизують серце кожної матері України.На цій землі більше немає її сина. Він загинув за її спокій.Висловлюємо співчуття родині, близьким і побратимам Івана Балацького.Навчитися жити з наслідками війни можливо, але змиритися з втратою дитини і близької людини – ні. Нехай Бог дасть сили пережити це важке випробування.◾️Про час прощання з воїном наш сайт повідомить додатково.