Я провів її до дверей, бо була вже майже третя ранку, і думав про те, що вона виглядала, мов ангел, коли м’яке світло ліхтаря на ґанку осяяло її прекрасне обличчя, перш ніж вона зайшла всередину. Що її відсутність у машині здавалася порожнечею дорогою додому. Що її парфуми ще витали там, де вона сиділа. У мене було непереборне бажання написати їй «на добраніч». Скласти плани на завтра.Але я цього не зробив. Натомість лежав у ліжку, витріщаючись у стелю.Ця ніч була, безперечно, найкращим побаченням, на якому я коли-небудь був. Кожен раз, коли я проводив час наодинці з нею, це було найкраще побачення в моєму житті.Але це не було побаченням. Вона ніколи не буде моєю дівчиною.Вона дівчина мого найкращого друга. Ми дивилися одне на одного. Я розглядала його вродливе обличчя. Те, як його очі лагідно огортали мене. Дугу Купідона над верхньою губою. Те, як його волосся завжди було достатньо розпатланим, щоб здаватися, ніби він ним не займався, хоча я знала, що це не так.Але найпрекраснішим у ньому було його серце. Він був хорошою людиною. Добрим. Турботливим. Ніжним.І не моїм.Він не належав мені. І ніколи не належатиме. "The Night We Met" Abby Jimenez