Оце читаю Теодора Рузвельта - творця Прогресивної партії в США, за його республіканські будні. Він не мав особливої лояльності ні до одної партії і називає себе антисистемним.І приходить до висновку, що в практиці хоч консерватор, хоч "людина духу 1848го" сходяться в великій кількості речей і їх ділять здебільшого дискусії теорії. Тому він шукав достойних людей в обох партіях, усіх хто був зацікавлений у покращені Нью-Йорка. Звісно, велосипеда він не винайшов, але це ще один аргумент в мою персональну думку, що можливо в одну суспільну солідарність об'єднати доволі широкий спектр людей, якщо між ними проговорити, що у них усіх спільна мета - зазвичай добробут України/українців.Звісно, що всіх різні методи і шляхи до цього і в цьому суть усіх конфліктів. Але думаю, що колосальна частина з них може бути вирішена за рахунок нагадування фінальної цілі і існування комунікатора, хто б нагадував. Очевидно, що немає мови в намаганні обєднатись з тими хто займається насильством та людожерством будь якого чину. Але це голосні і від того видимі, але вже ж маргінали. Загальна суспільна мета завжди має бути вище ідеологій, особистих образ чи амбіцій. І завжди нагадувати, що ці "інші" з того боку барикад такі ж українці. Я розумію, що ліплю очевидне до очевидного, але чомусь і навіть таке для когось є революційним