Є такий фільм Tiny Shoulders: Rethinking Barbie про Барбі в світовій культурі та її перезапуск. Є там одна сцена, яку я переказувала вже разів десять, і, здається, люди думають, що це взагалі єдина документалка, яку я бачила в житті.Перед лончем до команди приходить інша агенція й влаштовує їм «шакалячий експрес»: зачитують можливі негативні й дуже жорсткі твіти. Команда аналізує, що з цього реалістично, а що ні, і пробує заздалегідь відбити атаку.Ідея аналізу можливого негативу цілком непогана. Але фільм вийшов років десять тому, і мені здається, що сьогодні ця схема вже не працює на всі сто, хоча сенс у ній усе ще є.Загалом негатив виникає буквально навколо всього. Якщо людина щось робить або говорить, шанс «поїсти гівна» дуже високий. Часто можна припустити, якого саме сорту, але не завжди. Чи треба приймати це як правила гри у публічність? Можливо. Якщо враховувати соціальні обставини, настрій аудиторії, виходити за межі власної бульбашки, ризики можна трохи прорахувати й підстелити соломки. Часто саме цим і займаються комунікаційники, наприклад, фільтрують, кому, коли й про що давати інтерв’ю. Бо все це важить і окремо, і разом.Ви помічали, що багато публічних людей уникають розмов на ютубі?Ймовірно, їхні піарники просто не хочуть ризикувати. Але якщо ці люди ведуть соцмережі, працюють із рекламними контрактами й загалом лишаються публічними, імовірність «поїсти гівна» хоч і менша, але точно не дорівнює нулю. Іноді просто так нашарувалися обставини. Загалом і як не дивно тут досі працюють вибачення. Іноді трохи криві, але працюють. Іноді працює тиша. Іноді звинувачення всіх навколо в дурості (якщо частина аудиторії згодна та виказує підтримку). Іноді просто трапляється чиясь інша помилка і всі забувають.З трендом на розбір провалів забувається вже не все, але інтернет дуже швидкий. Сьогодні одні, завтра інші. На негативі можна набрати аудиторію, на жартах поза контекстом можна її втратити. Є різні наслідки, а може їх і не бути. Жаль, що не можна покликати Олівію Поуп, але й більшість кейсів не її масштабу.