⏺Вчора ходила на "Morituri te salutant" у театрі Франка за новелами Василя Стефаника - і зізнаюся, моє знайомство із самим автором обмежене "Камінним хрестом", і те в рамках шкільної програми - пам'ятаю тільки страшенне відчуття горя і важкості, наче й мене тим хрестом прибило до землі. ⏺А ця вистава стала новим досвідом ще й тому, що я вперше потрапила на постановку, складену з новел-фрагментів, без наскрізного цільного наративу. Образи і теми - вічні і класичні для укрліту: селяни, п'янички, матері й батьки, знедолені старі. Історії про землю і родину - ось що у серці "Морітурі"; проте я б сказала, що найголовніше тут - не зміст, а форма і подача.⏺"Морітурі" - це така вистава-старша сестра "Конотопської відьми", "Зілля" та "Безталанної": стилізоване етно з народними піснями до того, як це стало трендом. І попри 2013 рік постановки, все відчувається доволі свіжим і не затертим. ⏺Це гротескне, майже карикатурне магічне дійство, що набуває життя у русі: у гіперболізованій до кривлянь міміці акторів, у їхній пластиці, у експресивності, у контрастах між комічним і трагічним, у співпраці простору, ритму, світла, тіней і проекції зі звуком.⏺Співи тут - абсолютно прекрасні, @ театр Франка: випустіть музичний альбом, будь ласка, я перша побігла б купляти. Будь ласка 🐈⏺І так, мова тут - старомодна, із багатьма діалектизмами - проте досконале розуміння не обов'язкове, аби схопити контекст або зчитувати емоцію. А емоцій тут ох як багато 🤌⏺Першу новелу, зізнаюся, мені дещо зіпсували запізнення глядачів, які піднімали ряд та перервали емоційний конект. Проте "Май" зачарував синхронним співом-промовлянням тексту трьома акторами. Новела "Межа" довела до мурашок, а "Гріх" - майже до сліз. І хоч домашнє насильство (і жінки над чоловіком в тому числі) - не дуже тема для сміху, проте Олександр Форманчук в ролі комічного п'янички, якого б'є дружина, в новелі "У корчмі" - це щось неймовірне. ⏺А от на "Синах" театральна магія для мене таки поламалася. Я побачила не зраненого долею, зболеного старого, який під кінець життя втратив усе, а вельмишановного артиста Стальчука у ролі того ж артиста Стальчука, що пафосно зачитує сумний діалог. Зал аплодував, а я не змогла повірити. ⏺Можливо тому, що однаковість цього актора у абсолютно всіх ролях, в яких я його бачила (і в цій в тому числі) дуже контрастувала із неймовірними перетвореннями, що відбуваються навколо. Наприклад, у "Святому вечорі" Ксенія Баша цілковито розчинилася у архетипічній бабці, та й решта акторів також до невпізнаваності трансформується у цій виставі - подекуди моментально, ще й багато разів.⏺Чи специфічно? Так. Але, як на мене, абсолютно варто уваги. Сама б теж залюбки сходила повторно через якийсь час - а ще хотіла б відвідати виставу "Стефаник. Новели" у театрі Лесі (має бути рівно те, що у назві, проте ця постановка - 2024 року). Та й самого Стефаника, мабуть, теж варто було б спробувати зацінити у більш свідомому віці.#театральне