«У підсумку, альтернативу домінуючому ліберальному дискурсу, коли на неї виник масовий запит, першими змогли запропонувати не ліві, а праві популісти, чия сила якраз і полягала в їхній антиінтелектуальності. Саме це дозволило їм уникнути корупції й спокус, які стали органічною частиною ліволіберальної інтелектуальної культури та відповідної професійної діяльності. Але антиінтелектуалізм, який на початковому етапі боротьби є перевагою правого популізму, водночас є і його ахіллесовою п’ятою, оскільки без теорії й без розвиненої політичної культури неможливо ані розробляти програми й стратегії, ані формувати умови для довготривалої ідеологічної гегемонії. Зіткнувшись із цими проблемами, право популістські рухи приречені або перетворитися на ліві, або еволюціонувати, дійсно перетворившись на фашистські організації. Загроза перетворення правого популізму на фашизм справді існує, але вона пов’язана не зі специфікою дискурсу, а з соціальною динамікою розщеплення й еволюції подібних складних і неоднорідних рухів, які можуть еволюціонувати як вправо, так і вліво. Принципове ж завдання неоліберальної стигматизації популізму полягає саме в спробі заблокувати перспективу його антибуржуазної еволюції».Борис Кагарлицький