РАНКОВИЙ КУЛИК

ЩО ТАКЕ США?тим часом Френсіс Фукуяма написав цікаву колонку до Financial Times Багато людей вважають, що 4 липня США відзначили 250-річчя з дня утворення цієї країни. Строго кажучи, це не зовсім так: Сполучені Штати були створені лише після остаточної ратифікації Конституції, яка відбулася у 1789 році. Події 4 липня 1776 року були не стільки створенням країни, скільки проголошенням низки ідей. Два найважливіші принципи, закладені в Декларації незалежності, полягають у наступному: по-перше, «ми вважаємо самоочевидними такі істини: всі люди створені рівними, вони наділені своїм Творцем певними невід’ємними правами»; і по-друге, що уряд отримує «право на владу за згодою керованих». Конституція, яка дала початок державі 13 років по тому, не згадувала ні про рівність людей, ні про демократію. Вона передбачала складний розподіл влади, покликаний захистити від централізованої держави з тиранічною владою. Для мене саме ці ранні ідеї Декларації незалежності є найважливішими для розуміння того, чим є Америка. P. S. Хто мені може сказати, чому цей текст Фукуями і про Україну? https://politcom.org.ua/що-таке-сша

«ХРОНІКИ ВТІКАЧІВ»сильну "рецензію" "записав" Oleg Fesenko є такий жанр "робота з ноосферою" ... Герої фільму — солдати, які побачили те, чого не повинні були бачити. Вони описують це як раптове прозріння. У когось це сталося під час обстрілу. У когось — коли вони дивилися в очі полоненому. У когось — просто вночі, в окопі, коли вони зрозуміли: це не про Україну. Один із них, Олексій (ім’я змінено, обличчя приховано тінню), каже в кадрі:«Я бачив це. Не як сон. Як реальність, яка наклалася на реальність. Я бачив, як ми повертаємося додому. І ми не були людьми. Ми були чимось іншим. Ми не впізнавали своїх дружин. Ми не могли говорити. Ми тільки рухалися в натовпі, і натовп робив те саме, що ми. Ми знищували міста. Не в Україні. У Росії. У Європі. У всьому світі. І ми не могли зупинитися. Тому що нас переробили. На війні нас переробили». Бекіров показує трьох таких героїв. Кожен із них — дезертир. Кожен — утік. Але не від війни. Він утік від себе-майбутнього, якого побачив. Другий герой, Сергій, колишній командир розвідвзводу, говорить:«Нас збирали не для війни. Нас збирали для перетворення. Це як конвеєр. Ти заходиш туди людиною. Ти виходиш — функцією. Функцією, яка не сумнівається. Яка не відчуває. Яка виконує. Але я відчув це надто рано. Я відчув, що в мені відключають щось. І я втік. Не тому, що боявся смерті. Я боявся перестати бути собою».https://politcom.org.ua/хроніки-втікачів

ЩОДО КВАНТОВОГО МИСТЕЦТВА ТА КВІРНОСТІ НАУКИмоя рефрексія Сучасна наука дедалі частіше постає не як сукупність стабільних істин, а як поле напружених інтерпретацій, у якому сама реальність набуває рис плинності, множинності й невизначеності. У цьому контексті квантова фізика стала не лише науковою дисципліною, а й культурною метафорою – місцем, де народжується нова онтологія. Саме тут виникає поняття «квірності науки», яке дедалі активніше осмислюється як у філософії, так і в мистецтві. Альдо Кемпен у своєму тексті «Дякувати богові, наука тепер квірна» фіксує цю трансформацію як симптом ширшого культурного зсуву. Йдеться не лише про зміну наукових моделей, а про зміну самого способу легітимації знання. Квантова механіка, яка колись була символом радикальної складності, сьогодні стає джерелом естетичних і політичних наративів. Ключовою рисою цього зсуву є переосмислення фундаментальних понять – суперпозиції, заплутаності, невизначеності – як категорій, що нібито руйнують бінарне мислення. Саме ці риси дозволяють інтерпретувати квантову фізику як «квірну» у сенсі її опору стабільним ідентичностям і жорстким онтологічним межам.https://politcom.org.ua/щодо-квантового-мистецтва-та-квірнос

ЧОМУ СОНЯЧНІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ, А НЕ АМЕРИКАНСЬКИЙ ЗПГ, МАЮТЬ ЖИВИТИ ЄВРОПУ ДАЛІтекст лівих політекономія, захисників "зеленого переходу" Джеффрі Соммерс, Даніель Поп і Космін МаріанПівденно-сонячна, північно-південна мережа пропонує Європі шлях втечі як від російського газу, так і від завищеного за ціною американського ЗПГ.вони пропонують:По-друге, розширення сонячної енергетики також забезпечило б незалежність від російської енергії, позбавивши від важких витрат на американський ЗПГ. По-третє, у міру того, як ціна на південноєвропейську сонячну енергію продовжуватиме падати, а обсяги зростатимуть, структурні фонди, що надходять із півночі до півдня Європи, можна буде скоротити, послабивши фіскальний тиск на північні бюджети. По-четверте, перетворення Південної Європи на енергетичного постачальника континенту ще більше інтегрувало б економіки ЄС, забезпечуючи ефективність і рівень інтеграції, що виходить за межі звичних риторичних прикрас. https://politcom.org.ua/чому-сонячні-електромережі-а-не-амери

ВОГНЯНІ ПЛЕМЕНА ТА БЕЗДЕРЖАВНІ СВІТИ: РОЗМОВАЩо відбувається, коли історії реконструюються не з погляду держав, правителів та імперій, а з погляду тих, хто їх уникав, чинив їм опір або лишався поза їхнім досягом? І які політичні концепції виникають, коли письмо формується в умовах репресій, у діалозі як із прадавніми практиками, так і з сучасною радикальною теорією? Цими питаннями пройнята книжка Анархія в Аліфуру Біми Сатріа Путри, написана з індонезійської в’язниці. Творчість Біми рухається поряд із мислителями, такими як Девід Ґребер і Джеймс К. Скотт, залучаючи питання бездержавних суспільств, відмови та неієрархічних форм життя, водночас переосмислюючи їх із деколоніальної перспективи. Біма не трактує анархізм як привнесену рамку, яку слід адаптувати, а як те, що можна простежити в політико-економічних практиках самої Південно-Східної Азії: пригнічене й фрагментоване, але не знищене. Коли ми через спільних друзів дізналися, що Девід Венґров натрапив на роботу Біми й помітив низку несподіваних перегуків зі своїм проєктом разом із покійним Девідом Ґребером, це наштовхнуло на думку про можливість дискусії. Те, що далі, — це розмова, яка зводить ці траєкторії разом: не для того, щоб згладити їхні відмінності, а щоб побачити, що виникає в їхньому зіставленні. Рухаючись крізь нерівні контексти — академічний і тюремний, антропологічний і повстанський, — вона розмірковує про живучість бездержавних форм життя та про те, як їхні історії можуть переформатувати наші способи мислення про політику в сучасності. Цю розмову вели електронною поштою, і її відредаговано для ясности.https://politcom.org.ua/вогняні-племена-та-бездержавні-світи

ПРАВА ХВИЛЯ ТА БИТВА ЗА ЛАТИНСЬКУ АМЕРИКУавтор - Веліна ТЧАКАРОВА (Velina Tchakarova)Політичне перегрупування охоплює Латинську Америку, перетворюючи те, що розпочалося з перемоги Хав’єра Мілея в Аргентині, на широке регіональне неприйняття лівих сил. Протягом вісімнадцяти місяців після повернення Дональда Трампа до Білого дому Аргентина, Болівія, Чилі, Колумбія, Коста-Ріка, Еквадор та Гондурас змістилися вправо або консолідували консервативні уряди. Обрання в Колумбії підтримуваного Трампом аутсайдера Абелардо де ла Еспріельї та перуанський другий тур з мінімальною перевагою Кейко Фухіморі стали останніми доміно, що впали. Шокуюче усунення Ніколаса Мадуро у Венесуелі в січні та посилення нафтового ембарго проти Куби свідчать про те, що Вашингтон має намір перетворити ідеологічну узгодженість на півкулевий блок безпеки. Відкритим залишається питання, чи є ця хвиля довготривалою структурною зміною, чи крихким, оспорюваним поворотом, вразливим до суперечливих результатів, інституційної слабкості та збереження лівих оплотів у Мексиці та Бразилії. Результат у Колумбії кристалізував цю тенденцію. Абелардо де ла Еспріелья, мільйонер-юрист і бізнесмен, який раніше ніколи не балотувався на посаду, переміг лівого Івана Сепеду приблизно на один відсотковий пункт — майже 251 000 голосів. Сепеда визнав поразку 24 червня, пообіцявши демократичну та конструктивну опозицію, хоча чинний президент Густаво Петро та Сепеда спочатку утримувалися від визнання результатів до перерахунку голосів.https://politcom.org.ua/права-хвиля-та-битва-за-латинську-а

БІЛОРУСЬ МІЖ МОЛОТОМ І КОВАДЛОМавтор - Марія Гуцало, експерт з політико-безпекових питань, кандидат політичних наук для ПолітКомУ нинішній ситуації тиску з боку України О. Лукашенко демонструє неготовність до рішучих воєнних кроків і прямого вступу у війну. Унікальність цієї ситуації полягає в тому, що жодна зі сторін офіційно не прагне відкритого військового конфлікту. Білоруське суспільство та армія не готові до прямого зіткнення з військовою потугою України. Прямий конфлікт може призвести до внутрішнього вибуху в країні та повалення білоруського режиму. Наразі білоруська сторона, схоже, дотримується інерційного сценарію, уникаючи рішучих кроків щодо дистанціювання від війни та утримуючись як від ініціативних жорстких дій, так і від масштабної відповіді. Остаточне рішення буде залежати від характеру дій України та результатів переговорів із Москвою. Навряд чи можна очікувати, що Кремль схвалить демонтаж обладнання на півдні Білорусі чи надасть додаткові гарантії безпеки та військові ресурси для Мінська. #Білорусь #війна #росія #агресіяhttps://politcom.org.ua/білорусь-між-молотом-і-ковадлом

ПАПА РИМСЬКИЙ МАВ БИ ПІТИ ДАЛІ ЩОДО ШІавтор – Дарон АДЖЕМОГЛУ, лауреат Нобелівської премії з економіки 2024 року та інститутський професор економіки MIT, є співавтором (разом із Джеймсом А. Робінсоном) книги «Чому нації занепадають: походження влади, процвітання і бідності» (Profile, 2019) Можливо, найбільшим провалом сучасної індустрії ШІ є її відмова це визнавати. Жменька людей, які запускають цю технологію у світ, керуються ідеологією контролю (над людством) і переконанням, що машини в усьому кращі за людей. Лев має рацію, закликаючи до моральної ясності та серйозної загальносуспільної дискусії. Але розмова має перейти від закликів до конкретних рішень: антимонопольні заходи проти домінуючих платформ, державні інвестиції у ШІ, що доповнює людину, регулювання спостереження та автономної зброї, а також змістовні права працівників і громадян щодо даних, від яких залежать ці системи. Втручання Лева робить таку відповідь трохи більш імовірною, ніж це було раніше. Але решта з нас також має стати на захист людства.https://politcom.org.ua/папа-мав-би-піти-далі-щодо-ші

ПУТІН ПРАГНЕ ОСТАТОЧНО ВТЯГНУТИ БІЛОРУСЬ У ВІЙНУ В УКРАЇНІ 23 червня в якості завідувача Навчально-наукова лабораторія протидії дезінформації КНЕУ взяв участь у міжнародному круглому столі на тему: «Білоруський фактор у системі європейської безпеки: як не допустити відкриття нового фронту російської агресії». Організатор: БФ «Акцент». https://www.youtube.com/watch?v=R7v9NGtSLUM Серед учасників були: Олег Лісний (Lisnyj Oleh) - виконавчий директор Благодійного фонду «Акцент»; Ярослав Чорногор - посол МЗС України з особливих доручень з питань демократичних трансформацій, взаємодії з демократичними силами та національними рухами недружніх країн; Пьотр Кульпа - колишній заступник міністра економіки Польщі, колишній секретар польської делегації у Парламентській асамблеї НАТО; Вадим Кабанчук - представник з питань оборони та національної безпеки Обʼєднаного перехідного комітету Білорусі; Едуардс Лининьш - оглядач Латвійського радіо; Дайнюс Радзявічюс - медіаомбудсмен, голова ради з питань журналістської етики Сейму Литви; Віталій Кулик (Vitalii Kulyk) - завідувач Навчально-наукової лабораторії протидії дезінформації КНЕУ; Ігор Чаленко (Igor Chalenko) - керівник Центру аналізу та стратегій; Маріуш Патей - журналіст, аналітик, член Асоціації польських журналістів, експерт Варшавського інституту; Світлана Шатіліна - голова Місії демократичних сил Білорусі в Україні. Модератор: Дмитро Левусь (Dmytro Levus) - політолог, експерт АЦ «Обʼєднана Україна». Питання до обговорення:- Втягнення Білорусі у війну загрожує регіональній та континентальній безпеці. Які кроки необхідно зробити, щоб цього не допустити?- Чи не призведе прагнення Лукашенка налагодити відносини зі США до посилення напруженості в НАТО та збільшення тиску Москви на Мінськ?- Наскільки реалістичним є сценарій відриву Білорусі від РФ та унеможливлення її використання Кремлем як плацдарму для агресії й тилової бази у війні? Чому це важливо? Білорусь відіграє ключову роль у планах Кремля щодо війни проти України. Саме з її території 24 лютого 2022 року російські війська розпочали наступ, який поставив Україну у складне становище. Тому Київ і надалі змушений враховувати ризик повторного наступу з північного напрямку. Водночас Росія використовує Білорусь як інструмент тиску на Європу. Погрози можливих атак або провокацій проти сусідніх держав — членів НАТО та ЄС — покликані посіяти страх, поставити під сумнів здатність Альянсу реагувати на загрози та зрештою схилити західні країни до скорочення підтримки України. Я також нагадав що ретранслятори на білоруському боці беруть участь в атаках росіян на залізничний вузол Коростеня. Удари наносяться по локомотивах, підприємствах залізниці, об’єктах обслуговування руху — тобто по тих елементах, без яких залізничний вузол втрачає ефективність навіть за умови фізично справних колій. Зона системного ураження логістики, рухомого складу та тягових засобів розширилася від Овруча через Ігнатпіль до Коростеня і набула постійного характеру. За останній тиждень навколо Коростеня та на прилеглих напрямках знищено понад 20 локомотивів; загальна сума збитків перевищує 1,5 млрд грн. Залізничний рух через станцію та прилеглими гілками фактично зупинено. Присутність ударних безпілотників, що барражують, досягає 12 годин на добу, що створює ефект безперервної загрози. Існує висока ймовірність подальшого поширення подібних «язиків» тиску у бік Вінниці.про це тут - https://politcom.org.ua/коростень-під-дронами-як-ламають-тран

ВИБОРИ В КОЛУМБІЇ. ПРАВІ ПЕРЕМАГАЮТЬ, АЛЕ НЕ ТОЧНО... У неділю 21 червня у Колумбії відбулися президентські вибори. За підсумками підрахунку 99,77% голосів у другому турі президентських виборів у Колумбії переможцем визначено Абелардо де ла Еспріелью — кандидата правих сил. Його результат становить 49,65% голосів, тоді як його опонент, лівий кандидат Іван Сепеда, отримав 48,71%. Відрив між ними є мінімальним — близько 250 тисяч голосів, що робить остаточне затвердження результатів предметом пильної уваги як усередині країни, так і за її межами. Ці вибори продемонстрували найвищий рівень поляризації колумбійського суспільства за останні чверть століття. Сукупна підтримка двох кандидатів перевищила 84%, що траплялося лише одного разу з початку століття — у 2002 році. Водночас розрив між першим і другим місцем виявився найменшим із 1998 року. Така конфігурація свідчить про глибокий соціальний розкол, який уже не вдасться залагодити стандартними політичними інструментами.#Колумбія #вибори #президент #Сепеда #Еспріельюhttps://politcom.org.ua/вибори-в-колумбії-праві-перемагають-а