Цікаво бачити, як деякі панотці, які ще недавно плювались у бік психології, сьогодні постять у своїх соцмережах її на всі лади)) Я й сам колись щиро не розумів, навіщо віруючій людині психологія, коли у неї є досвід святих.Зараз психології помітно стає все більше. Відбувається така собі психологізація нашого соціального простору - з'являється все більше психологічних слів і термінів у нашій щоденній мові, все більше вакансій психолога у різних структурах, все більше людей звертається за психологічною допомогою тощо. Мода на психологію. Це непогано, це інструмент. Однак психологія - не панацея, але то буде потім, воно ще прийде. Поки ж, психологізуємось.Втім те, що ми, отці духовні, вдались до психології, зі свого боку говорить про кризу релігії, а це вже серйозно. Серйозніше, аніж може здатись на перший погляд. Пам’ятаю ще не такі далекі 90-ті і початок 2000-х, де слово "психологія" в церковних колах було чимось абсолютно чужим і незнайомим. Віряни тоді орієнтувались в повсякденному житті на поради різних священників і напівміфічних старців, які широко тиражувались у книжках, листівках, а то і усних переказах. Сьогодні ж уже монахи-психологи не дивина. Не знаю, чи вони ведуть прийом, але виступають з лекціями про психологію. Не те щоб я сильно ностальгував за тими 90-ми, але є серйозне питання: - Що такого сталося, що ми, священники, не можемо більше говорити з вірянами нашою релігійною мовою? Чому є потреба переходити на чужі рейки? В чому проблема, і що з цим робити?Якщо у вас є якісь думки і зауваження з цього приводу, пишіть, будь ласка, на @psy_from_God, буду вдячний за них. Може я перебільшую?підпиши-сь/#іпровіру