Тут мені дорікнули, що після кількох дописів про скромність, я не дуже скромно саморекламуюсь, якось воно, начебто, непослідовно з мого боку.

Найперше, дякую за уважність і небайдужість, це цінно. Я поясню. Справа в тому, що скромність не означає для мене скучну рафіновану манерність, чи, борони Боже, наївність. Думаю, що скромність має бути внутрішньою живою силою, їй не обов'язково заявляти про себе:- Я ту-ут! Це я - Скромність, прийміть і любуйтесь.Для мене скромність - це те, що веде до адекватності і здорового глузду, а не принижує;- те, що допомагає розуміти ситуацію, свої можливості і межі, а це додає впевненості. - це про відповідальність, яку ти готовий взяти на себе в ситуації, але без пафосу, а так, щоб був толк.- це можливість спокійно казати: "Ні, я то не зможу".- те, що дає місце і можливість іншому бути поряд;Справжня скромність позбавляє від зайвого, і від зайвої скромності теж.

Тож скромність - це про здоровий глузд і толк, про впевненість і відповідальність, про довіру і відкритість, а це, погодьтесь, не може бути манерним, скучним чи наївним. Скромність, безперечно, не може бути хамством, але вона має бути живою. Дозвольте бути живим 🫶 разом_краще_підпишись/#шоти