Одні ображаються, що батьки їх скалічили - не навчили жити, не постелили, не захистили, не дали чогось важливого. Інші самі відчувають провину за своїх дітей, коли їм не вдається "догодити", коли дитина переживає кризу:

"Значить, ми погані батьки, раз не навчили її нормально жити".

Все нижче сказане, звичайно, не виключає того, що бувають справді погані батьки і що дітей справді можна психологічно скалічити.
Але перш ніж кидатися цим камінням, варто зрозуміти одну важливу річ:

Криза - не обов'язково наслідок чиєїсь помилки і це не завжди однозначно погано.

Через кризи людина росте. Не тому, що криза сама по собі корисна чи приємна, а тому, що в ній стара форма життя перестає працювати, а нова ще тільки формується.

Криза - це не просто проблемний період, коли "мені не пощастило, батьки не навчили, зі мною щось не так".

Криза - це момент, коли твої попередні способи жити, думати й діяти більше не працюють.

Можливо, ти їх переріс. Можливо, змінилася ситуація. Але старе вже не тримає.

Візьмемо відому всім підліткову кризу.

Фактично це конфлікт між мною колишнім - дитиною, яка значною мірою жила за готовими правилами, - і мною новим, самостійним, який ще тільки формується.

Дитячість приємна тим, що вона безтурботна. Тобі кажуть, що робити, що добре, а що погано. Подають все готовим. А дорослість приносить відповідальність, невизначеність і необхідність самому вирішувати. І ось тут починається найцікавіше:

"Я вже не хочу жити так, як раніше. Але я ще не знаю, як жити по-новому"

Ці дві перспективи й створюють внутрішній конфлікт. Плутанина. Сумніви. Протиріччя. Конфлікти з оточенням. Помилки.

Батькам тут дуже легко злякатися.
Можна спробувати прибрати всю цю невизначеність - пояснити, переконати, вирішити за дитину, подати готову відповідь. Розказати, як треба. Підштовхнути)
Можна постійно пробувати підстеляти соломку.

Але якщо ми весь час забираємо в людини необхідність самій зустрічатися з невизначеністю, вона не навчиться її витримувати, справлятись з нею.

Не треба убезпечувати дитину від самої кризи. Це неможливо. І не кожна криза означає, що батьки щось зробили неправильно. Дитині доведеться сумніватися. Помилятися. Приймати рішення. З'ясовувати, хто вона і чого хоче. Просто показати пальцем, куди йти, тут не вийде.

Що тоді можуть зробити батьки?

Не прожити кризу замість дитини. Це неможливо. Але можна бути поруч, поки вона проживає її сама.

Дати їй відчуття власної гідності.
Не висміювати її сумніви. Не вимагати негайних відповідей. Не вирішувати кожну проблему замість неї. Бути поруч, коли вона помиляється. Через повагу. Уважність. Слухання. Через той простір поруч, у якому дитина може поступово стати собою.

Завдання батьків не в тому, щоб зробити дитині життя без криз (місія нездійсненнна), але щоб виростити людину, яка зможе прожити своє власне життя.

А кризам бути 🤍

#психомудрості